Методична розробка. Соціалізація

Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки, молоді і спорту

Херсонської обласної державної адміністрації

Новокаховського міського відділу освіти

Міський методичний кабінет

Сучасні форми роботи

щодо соціалізації дитини

Методична розробка

З досвіду роботи

практичних психологів загальноосвітніх шкіл

та дошкільних закладів

м. Нова Каховка

2014 р.

Укладачі: Т.Є.Лемешева, практичний психологЗОШ № 7

І.М.Подавільнікова, практичний психолог я/с № 11

         Т.О.Нікуліна,  практичний психолог гімназії

         Л.В.Доровських, практичний психолог СЗОШ № 8

         О.О.Грудійова, практичний психолог ЗОШ № 3

         Т.М. Михайлова, практичний психолог я/с № 18

Рецензент: О.Л.Бойчук

Відповідальний за укладання матеріалу: Т.Є.Лемешева

У  посібнику докладно викладені основні етапи соціалізації, методи і прийоми, якими керується психологи,наведені вправи для ефективного використання у роботі.

         Методична розробка розрахована для  психологів, педагогів освітніх навчальних закладів при роботі з дітьми різних вікових груп.

Методична комісія психологів м. НоваКаховка

(Протокол засідання № ____ від                  2014р.)

                                                      ЗМІСТ                                                     

ВСТУП                                                                                                                 4

1.       Адаптація  до дитячого садка та готовність до школи –провідні етапи соціалізації дитини                                            

2.       Формування психологічної готовності до переходу в середню ланку та адаптація 1 та 5 класів, як невід’ємна складова  їх соціалізації.

3.       Профілізація, як один із засобів соціалізації підлітків

4.       Соціалізація дітей через участь у гуртковій роботі та  громадській діяльності

5.       Соціалізація шкільного простору засобами медіаосвіти

6.       Вплив вікових криз на формування особистості в соціумі

ВСТУП

У 1992 ЮНЕСКО була розроблена і запропонована до впровадження Програма глобального виховання. Згідно цієї програми, глобальне виховання є спробою створення загальної мирної світової культури людства, подолання ворожнечі між національними культурами, спробою подолання непорозумінь та побудови нових зв’язків між і природою, простором і часом у суспільній культурі планети. Соціальне виховання спрямовується на процес формування особистості, тобто на її соціалізацію.

Спираючись на нормативну базу : Новий Державний стандарт, програми « Українське дошкілля», «Дитина в дошкільні роки» враховуючи вікові особливості психологічного розвитку дитини психологи ДНЗ та ЗНЗ працюють у напрямку психологічної готовності до входження підростаючого покоління в соціум.

Позитивними змінами Державного стандарту початкової загальної освіти є забезпечення наступності змісту дошкільної та початкової загальної освіти, а також впровадження особистісно-орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі початкових та старших класів. Нова редакція Державного стандарту початкової загальної освіти зорієнтована на соціалізацію особистості молодшого школяра.

Освітня програма "Дитина в дошкільні роки" зорієнтована на цінності та інтереси дитини, урахування вікових можливостей, на збереження дитячої субкультури, на ампліфікацію (підсилення) дитячого розвитку, взаємозв’язок усіх сторін життя малюка.

 Актуальні проблеми підвищення ефективності громадянської соціалізації дітей та учнівської молоді у загальноосвітніх навчальних закладах України. Обґрунтовуються основні напрями соціально-педагогічної діяльності з метою вдосконалення позакласної діяльності, яка визначена основним перспективним засобом набуття досвіду громадянських практик старшокласниками.

          Звернення до питань громадянської соціалізації зумовлене проблемами формування громадянського суспільства в Україні. Але утвердження громадянських цінностей у суспільстві, формування вільної особистості, яка має власну громадянську позицію, багато в чому залежать від системи освіти. У демократичному суспільстві необхідні принципово нові підходи, коли визнання громадянських цінностей має відбуватися не під тиском і примусом, а виключно внаслідок особистої прихильності людини до них. Наявність проблеми становлення громадянина в системі освіти, коли використовуються переважно когнітивний підхід і певна сума знань громадянознавчого змісту, залишається лише  на  рівні  інформації  у  свідомості молодої людини,  ще більше  свідчить про необхідність посилення уваги освітян саме до громадянської соціалізації як найдієвішого процесу формування громадянськості.

Актуальність проблеми соціалізації безперечна. Саме через неї дитячий садок та школа має можливість створити всі умови для цілеспрямованого розвитку учнівської спільноти як удосконалення здатності цих громадян до горизонтальної та вертикальної соціальної мобільності, щоб сприяти гармонізації інтересів представників різноманітних соціальних груп, що, відповідно, забезпечить стабільність суспільного життя.

Вперше термін соціалізація був введений в систему понять американським соціологом Гідінгсоном наприкінці ХІХ століття і визначався як “процес розвитку соціальної природи людини.”

На сьогоднішній день існує багато визначень процесу соціалізації. Наприклад, соціалізація – це процес, коли людина усвідомлює себе в суспільстві як особистість; соціалізація – це процес сприйняття особистістю культури свого народу; соціалізація – це історично-обумовлений процес розвитку особистості, теоретичного і практичного засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, які притаманні даному суспільству.

Згідно теорії Гессена процес соціалізації складається з трьох основних етапів:

1. Дошкільний період (період довільного розвитку). Переважає ігрова діяльність дитини. Процес соціалізації залежить здебільшого від сім’ї та взаємовідносин в системі батьки – діти.

2. Шкільний період (період активного пізнання законів і вимог життя). Процес соціалізації залежить здебільшого від діяльності навчально-виховного закладу та оточення дитини.

3. Пост-шкільний період (період завершення формування особистості, що характеризується інтенсивною самоосвітою, самовдосконаленням, сформованістю позиції та світогляду особистості). Процес соціалізації залежить від усвідомлення власного “Я” та оточення особистості.

Школа впливає на учнів не тільки як чинник педагогічний (через уроки, підручники, домашні завдання, виховні години), але і як чинник соціально-психологічний і психолого-педагогічний (через стосунки, що складаються між педагогами, учнями, батьками в навчально-виховному процесі, сприятливий морально-психологічний клімат у колективі, тобто успішну взаємодію кожного учня і шкільного середовища).

Критерії успішної соціалізації:

•      по-перше, школяр має перебувати у референтній групі, класі оскільки її норми і їхні цінності відіграють вирішальну роль у його соціалізації, в засвоєнні визначеного ним соціального досвіду та формування внутрішніх поведінкових регуляторів, внутрішнього плану свідомості;

•      по-друге, у групі мають  бути створені умови на шляху успішної групової діяльності.

•      по-третє, про успіхи соціалізації можна судити виходячи з таких суб'єктивних критеріїв, як задоволеність підлітка тим середовищем, де він перебуває; успішне оволодіння  ним провідною діяльністю;

•      по-четверте, про успішний процес соціалізації свідчить те, що підліток не відторгнутий від соціальних інститутів, з якими йому необхідно взаємодіяти (сім'я, школа, позашкільні установи).

Виділяють основні негативні шкільні умови, що призводять до порушення процесу соціалізації школяра:

1) недолік уваги, теплоти, емпатії  із боку батьків, вчителів  - виявляються незадоволеними потреби у любові, прихильності;

2) часті конфлікти у школі (атмосфера шкільного, класного колективу) - невдоволені первинні потреби;

3) зайвий чи недостатній контроль над школярем (якість «контролю»).

В нашому методичному посібнику ми представляємо  діяльність психолога під час проходження дитиною основних етапів соціалізації дітей та учнівської молоді під час навчально-виховного процесу та запропоновано деякі форми роботи щодо соціалізації дитини та забезпечення його психологічного супроводу для повноцінного розвитку особистості.

Адаптація  до дитячого садка та готовність до школи – провідні етапи соціалізації дитини

Психолог ІІ категорії  я/с № 11

 І.М.Подавільнікова

Адаптація до дошкільного навчального закладу

Актуальність проблеми адаптації дітей до дитячого садка на етапі соціалізації дуже висок.

Адаптація (від латів. >Adaptare – пристосовувати) – у сенсі – пристосування до оточуючих умов. Традиційно під адаптацією розуміється процес входження людини у нове йому середовище, й пристосування до умов. Це універсальне явище всього живого, що можна спостерігати як і рослинному, і у тваринному світі. Адаптація є активним процесом, що призводить до позитивних результатів, чи негативних(стрес). У цьому виділяються два основні критерії успішної адаптації: внутрішній комфорт (емоційна задоволеність) й зовнішня адекватність поведінки (здатність легко виконувати нові вимоги).

Ранній вік є найбільш відповідальний період життя дитини, коли формуються фундаментальні здібності, що визначатимуть подальший її розвиток. У цей період складаються такі ключові якості як пізнавальна активність, довіра до світу, впевненість у собі, доброзичливе ставлення до людей, творчі можливості, загальна життєва активність тощо. Проте ці якості та здібності не виникають автоматично, як результат фізіологічного дозрівання. Їх становлення потребує певних форм спілкування дорослої людини з дитиною та їхньої спільної діяльності.Як показує практика, діти починають відвідувати дошкільні заклади дуже рано. Дитячі садочки першими відкривають перед дитиною світ соціально-суспільного життя. Дитячий садок разом з родиною бере на себе функції виховання та формування особистості.Кожному, хто працює у дошкільній установі, відомо: початок навчального року – тяжкий час для дітей раннього віку, оскільки це адаптація до нових умов. Період звикання дітей – незмінно складний процес. Нині істотно при вирішенні цієї проблеми надають науково-практичні розробки психологів, які озброюють знаннями про провідну роль дорослого у розвитку дитини раннього віку, про особливості його психічного розвитку, рівнях спілкування з дорослим  і ін. Уважно знайомлячись з опублікованими матеріалами, переконуєшся, що характері і тривалість адаптаційного періоду залежить від низки об'єктивних обставин і багатьох суб'єктивні причини. Серед причин, що актуалізують розробку проблем соціалізації особистості у сучасному суспільстві, виокремимо такі: розширення меж соціалізації та зміну уявлень про цей процес, що викликане перспективами євроінтеграції України та модернізацією національної освітньої системи з урахуванням європейського досвіду, кращих його зразків і стандартів; зміцнення статусу дитинства у суспільстві, концептуальне обґрунтування його сутності та розвитку у контексті трансформацій суспільного життя; вивчення процесів залучення особистості до суспільних інституцій та розгляд інституціональних форм такого залучення; необхідність забезпечення активного пристосування дітей до нових для них соціальних умов життєдіяльності, набуття ними соціально-емоційної рівноваги та стійкості до вплив у змінних умов соціуму; ускладнення сучасних вимог суспільства до функціонування соціальних інститутів, які повинні не лише готувати дитину до дорослого життя, а й формувати її як повноцінну особистість, суб’єкт соціалізації та власної життєтворчості. Першорядного значення вищесказане набуває, коли йдеться про соціалізацію особистості у дошкільному дитинстві.

У результаті комплексного дослідження, проведеного вченими різних країн, виділили три фази адаптаційного процесу:

1. Гостра фаза чи період дезадаптації.

2.Підгостра  фаза чи власне адаптація.

3. Фаза компенсації чи періоду адаптованості.

Адаптивні можливості дитини раннього й молодшого дошкільного віку обмежені, тому різкий перехід малюка у нову соціальну ситуацію та тривалого перебування на стресовому стані можуть призвести до емоційним порушень чи уповільнення темпу психофізичного розвитку. Головне завдання психологи і до даних групах допомогти дітям подолати стрес надходження, і успішно адаптуватися у дошкільній установі. Діти раннього віку емоційні і вразливі. Їм властиво швидко заряджатися сильними, як позитивними, і негативними, емоціями дорослих і однолітків, наслідувати їхніх дій. Адаптаційний період – серйозне випробування для малят, викликані адаптацією стресові реакції надовго порушують емоційний стан дітей. «Можна з великою ймовірністю припускати, що це період не залишає сліду навіть за сприятливому його закінченні, а залишає слід нервово-психічному розвитку дитини» /Є.І. Морозова/

Аналіз діяльності таких закладів під час адаптації показує, що цю проблему викликає складнощі у процесі її вирішення. Вихователі груп, які завжди готові надавати  кваліфіковану допомогу дітям і психолого-педагогічну підтримку. У зв'язку з цим, педагогові – психологу необхідно посилити просвітницьку роботи з батьками та педагогічними кадрами: систематично висвітлювати нові підходи до розкриття якості провідної ролі дорослого у розвитку дитини, етапи розвитку спілкування дорослого уяву і дитини, практичні застосування цих знань на умовах адаптації.

Слід зазначити важливість розуміння інформації про ієрархію, тобто найбільшої значимості, тих чи інших потреб структур для дитини раннього віку. Знання цих законів дає відгадку на вирішення багатьох негараздів у період адаптації дітей раннього віку до місцевих умов Д.У.Теплюк чітко й доступно пояснює цю позицію, й інші знання дозволяють уникнути багатьох помилок, і зробити процес адаптації не таким болісним і спокійним.

         Дані наукових досліджень психології раннього дитинства  дали багато матеріалу, який допомагає переосмислити  положення цієї проблеми. Досвід практиків, що описують поведінка дітей у цей період, також свідчить про можливість і необхідність  по-новому вибудувати всі системи життєзабезпечення малят, створити чітку систему ієрархії потребової структури дитини раннього віку в умовах соціалізації.

Для наочності щаблі ієрархічної драбини можна представити якперевернуту піраміду:

Сходинки ієрархічної драбинки потреб структури дитини раннього віку в умовах соціалізації:

 

I щабель – дитина та її мама. Їхній тісний взаємозв'язок – основа подальшого поступу майбутньої особистості. Намагаючись створювати сприятливі умови під час звикання малюка, ми у першу чергу не  повинні блискавично й грубо відривати дитини від, розхитувати основу ієрархічної драбини його потребової структури.

II щабель – розширювані зв'язку дитини коїться з іншими дорослими. На початку ці зв'язку обмежені рамками сімейних відносин. Коло спілкування з дорослими поступово розширюється рахунок дорослих з найближчого оточення (сусідка,приїжджаюча з візитом тітка та інших.). Згодом у коло знайомих починають вписуватися і продавець найближчого магазину, іграюча з тим песиком бабуся. Особливо слід відзначити, як дитина починає сприймати тієї чи іншої дорослого. Згідно з дослідженнями, сприйняття дитиною нового дорослого відбувається після призму маминої сприйняття незнайомця. Усміхається мама – малюк відразу, як її відбиток, усміхається тітці і навіть може вступити з нею в контакт. Насторожена мама – він миттєво напружується, притискається до неї, цурається будь-якого спілкування. Виходячи з цього, слід продумувати умови, за яких проходити знайомство дитини з вихователем, незмінно доброзичливе ставлення, до якої з боку мами допомагає їй легше налагодити контакти, швидше прийняти нового дорослого.

Ш щабель – дитина починає виявляти інтерес до суб'єктів і предметів найближчого оточення. Спочатку з допомогою дорослих, та був самостійно він починає пересуватися в незнайомому просторі за периметром і вглиб, змінювати своє місце розташування за одним столом, з інтересом працювати з ігровим матеріалом, не звертаючи поки що особливого увагу інших дітей. Психологи відзначають: для дітей раннього віку краще іграшка, ніж суспільство однолітків.

Однолітки маляті доки цікаві, і зрозуміло. Ігровий досвід кожного їх малий, життєвий теж. Ніякої нову інформацію від нього наше маля поки отримати неспроможна; при цьому кожен грає собою, під час спроби іншого дитини наблизитися відразу насторожується, припиняє гру, відвертається, йде від нав'язливого спілкування однолітків, інколи ж доходить справу і до сварок.

IV щабель – «дитина + діти». Формування правильних відносин між однолітками – одне з серйозних завдань виховного процесу. Найчастіше педагоги і батьки минаючи перші три щаблі, пропонують дитині у перші дні перебування у дитсадку виявитися відразу в останній сходинці: «Іді пограйся із дітьми!», що у своє чергу викликає в малюка примхи, протест, небажання відвідувати ДУ.

Слід визнати, що, не володіючи інформацією про ієрархію погребової структури малят, ми чинимо низки щонайгрубіших помилок:

Насильницький і стрімкий відрив дитини від рідних – глибоке потрясіння для малюка, яке формує недовіру до світу.

Ігнорування значимості ролі дорослого під час адаптації. Це спричиняє з того що маляті доводиться самостійно виходити з цієї ситуації: дитина вистачає педагога за спідницю, проситься на ручки… А дорослі пройшовши другий ступінь /дитина + дорослий/, пропонують дитині відразу виявитися на третин щаблі /дитина + найближче оточення/ «Іді, подивися групу, візьми іграшки та пограйся у яких!». А гірше, ми перекидаємо малюка відразу четверту щабель /дитина + діти/ «Іді, пограйся з діточками!»

Неправильно вибудувана поведінка дорослих (тривожність дорослих, роздратування, страхи, байдужість), призводить до важкої  й затяжної адаптації дітей у групі. Спокій, ввічливість, увагу, оптимізм, життєрадісність – дають позитивного результату в адаптаційний період.

– прогулянка від перших днів відвідин ДУ – хороший засіб зняття емоційної напруги, надмірної тривожності  дітей. Тому не скасовувати, а включати у обов'язкові, щоденні процеси режиму малят із перших днів адаптаційного періоду. У перші дні й тиждень відвідин ДОП, саме під час прогулянки можна попрощатися з малюком.

Початок відвідування дитиною дошкільного закладу – дуже напружений період, який вимагає від неї перебудови всіх уявлень і стосунків з оточуючими людьми, включення її в нову соціальну ситуацію. Процес адаптації до нових умов через низку обставин – вікових особливостей, стану здоров’я, типу нервової системи, стилю виховання, розвитку ігрових, комунікативних навичок тощо – у різних дітей відбувається по-різному. Одні діти легко налагоджують контакти з дітьми і дорослими, пристосовуються до нових вимог, режиму; процес адаптації у них проходить легко і безболісно. У інших зміна соціальних стосунків, умов існування викликають значні труднощі, дитина стає неспокійною, примхливою, замкнутою тощо. Порушується емоційна рівновага, травмується психіка.

Під час адаптації малюка до дошкільного закладу велике значення у забезпеченні психологічного комфорту має особистісно-орієнтований підхід, який передбачає визначення єдиних вимог виховання в родині і в дитячому садку. Щоб процес пристосування дитини до нових умов пройшов максимально безболісно, необхідно приготувати її до цього. За кілька тижнів до того, як дитина почне відвідувати дитячий садок, доцільно змінити час перебування з нею батьків, спробувати наблизити режим дитини вдома до режиму дитячого закладу, який вона має відвідувати. Не залишайте з першого ж дня дитину у дитячому садку до вечора. Треба поступово збільшувати тривалість перебування з 1,5 – 2,5 годин на день.

Готовність до школи як провідний етап соціалізації дитини

Перехід від дошкільного до шкільного віку називають малою кризою, критичним віком. Пристосування шестирічних дітей до шкільного життя залежить від сформованості в них готовності до навчання у школі. Із першого ж дня школа висуває багато нових вимог. Все шкільне життя, насамперед процес навчання підпорядковується певним правилам. Тому одним з компонентів готовності дитини до шкільного навчання є соціальна готовність.

Основне завдання в процесі підготовки малюка до школи полягає в пробудженні сутнісних сил дитини, яка сама має знайти шляхи і засоби, аби здолати життєві труднощі, пристосуватися до реалій буття і бути життєздатною. Саме тому найважливішими педагогічними принципами є орієнтація на рівень розвитку дитини, її соціальний досвід, потреби кожної окремої дитини; індивідуальну активізацію; акцент на розвиток емоційної сфери; використання різноманітної практичної діяльності, і, звичайно, співпраця спеціалістів із батьками.

Важливо в цей період надати максимальну допомогу батькам. А саме просвітницька діяльність: батьківська конференція «Готовність до школи», консультації за тематикою: «Готовність дитини до навчання», «Поради батькам майбутніх першокласників», «Як підготувати дитину до школи», «Психологічна готовність батьків до навчання дітей у школі», «Підготовка руки дитини до письма», «Ігри та вправи для якісної підготовки дитини  до шкільного навчання»; проведення тренінгових занять «Скоро нам до школи».

Дотримання поданих рекомендацій забезпечить досягнення позитивного результату, завдяки якому знайома всім нам із дитинства фраза «перший раз у перший клас» викликатиме в пам'яті приємні спогади. Підготовка дитини до школи здійснюється через набуття нею соціально значимого досвіду в різноманітній діяльності - у спілкуванні з однолітками, молодшими, старшими людьми, з батьками та іншими дорослими. Варто відмітити, що важливу роль у соціальному розвитку дитини відіграє стиль виховання в сім`ї, родинна атмосфера. Дорослий презентує собою суспільство, він посідає центральне місце в духовному світі дитини, виступає носієм знань, умінь, моральних цінностей, є безпосереднім організатором виховного процесу. Перший досвід соціальної поведінки дитина набуває в родині, що об'єднує найрідніших людей спільними переживаннями, взаємною любов'ю, турботою, родинними обов'язками. У дітей формується уявлення про те, що хороша, дружна родина –запорука щастя людини, що слід берегти й примножувати родинні традиції, дбати про те, щоб родину поважали. Дитина має виявляти турботу про своїх рідних, дарувати радість, задоволення близьким людям, виконуючи головні правила співжиття в сім'ї, запобігати непорозумінням між її членами, а в разі їх виникнення прагнути порозумітися, вибачитися, у разі якоїсь провини, пробачити іншим. Важливо вчити дитину виявляти ініціативу у встановленні контактів, діючи в інтересах членів родини: втішити засмученого, радіти успіху, виявляти готовність до спільної діяльності, особливу турботу про найменших і найстарших у родині, завбачливість і розуміння (допомогу пропонувати, не принижуючи гідності, ввічливо розмовляти, не перебиваючи інших, не втручатися в особисті справи, не завдавати зайвого клопоту).

У родині дитина набуває соціального досвіду.Сім'я виховує для суспільства нових громадян, передаючи їм мову, основні форми поведінки, національні традиції й звичаї, моральні та духовні цінності. Засвоєння соціального досвіду відбувається через взаємодію дитина - дорослий, де кожний впливає на поведінку іншого та модифікує її. Дитина постійно спостерігає, імітує та моделює відносини, поведінку і діяльність оточуючих його дорослих. Таке моделювання має набагато більший вплив на соціальний розвиток дитини, ніж словесні інструкції та повчання. Моделювання відбувається у вигляді сюжетно-рольової гри. У ній через роль дорослого, котру бере на себе дитина, відбувається засвоєння відносин між людьми. Колективна гра неможлива без спілкування дітей одне з одним. Контактуючи з однолітками в процесі гри, діти прагнуть налагодити між собою ділове співробітництво, у них з'являється загальна справа, вони намагаються погоджувати свої дії для досягнення загальної мети.

Взагалі гра є важливою школою соціальних відносин. Розвиток особистості дитини залежить не тільки від характеру взаємин із дорослими, але і відвпливу однолітків. Потреба в спілкуванні з однолітками розвивається, насамперед, на основі спільної діяльності дітей у грі.

Однолітки впливають один на одного. Саме в умовах спілкування дитина зустрічається з необхідністю застосовувати на практиці засвоєні норми поведінки стосовно інших людей, пристосовувати ці норми і правила до різноманітних конкретних ситуацій. У спільній діяльності дітей час від часу виникають ситуації, що вимагають узгоджених дій, прояву доброзичливого ставлення до однолітків, уміння відмовитися від своїх бажань за ради досягнення загальної мети. У цих ситуаціях діти незавжди знаходять потрібні способи поведінки. Нерідко між ними виникають конфлікти, коли кожний відстоює своє бажання, не зважаючи на прагнення і права однолітка. Але саме в цьому віці дитина відкриває для себе ту істину, що без співпереживання іншому, без поступки іншому вона сама залишиться в програші. Стосунки у грі виступають у дійсності як школа соціальних відносин. Саме в цих ситуаціях дитина учиться бути людиною. У грі, взявши на себе яку-небудь роль, дитина повинна виконувати й відповідні правила. Гру недарма визначають як школу реальних відносин. Беручи на себе ролі дорослих, діти знайомляться з доступними для них правилами і мотивами поведінки, якими керуються дорослі в трудовій і суспільній діяльності, у спілкуванні між собою.

Розвивальні та корекційні заняття будуть доречними на даному етапі розвитку дитини. А саме: «Формування мотиваційної готовності до навчання у школі»,ж. Психолог дошкілля №3 2011р., «Пограємось у школу», ж. Психолог дошкілля №7  2011р.

У процесі встановлення ігрових і реальних відносин шестирічна дитина навчається аргументувати свою позицію, відстоювати те, у що вірить. Вона може бути самостійною серед знайомих однолітків. Здатність виявляти вольові якості, регулювати свою діяльність, активно виконувати задумане, протистояти іншим у випадку впевненості у своїй правоті є самостійністю – найважливішою соціальною якістю людини. У шестирічної дитини ця якість відпрацьовується особливо продуктивно у відносинах з добре знайомими однолітками з приводу ігрових відносин.

Розвиток спілкування, встановлення відносин, формування дружніх стосунків, з однолітками - одна з основних складових соціального розвитку дитини. В шість років у деяких дітей складається позаситуативно-ділова форма спілкування. Дитина відчуває потребу в співробітництві, що розгортається на тлі спільної ігрової діяльності. Однак гра з розгорнутих сюжетно-рольових форм трансформується в ігри за правилами. Ігри за правилами сприяють  усвідомленню дітьми своїх обов'язків, розумінню норм моралі, вимог справедливості, формуванню почуття відповідальності, у них виникають досить стійкі симпатії та антипатії.

По досягненні дитиною 6-літнього віку її психосоціальному розвитку надається новий сильний імпульс. Відповідно до закономірностей онтогенезу при сприятливій соціальній ситуації розвитку особистості потреби переходять на якісно новий рівень і створюють коло інтересів, пов'язане з прагненням належати до організованого людського співтовариства, посідати в ньому певне місце, відігравати помітну роль і орієнтуватися у світісоціальних відносин. Отже, дитина робить досить великий крок на своєму шляху від сімейної залежності до індивідуальної самостійності.

На тлі проблем, з якими дитина зустрічається в школі, недостатність виховання в родині й труднощі спілкування в неформальному середовищі відступають на другий план. Обов'язок батьків полягає в тому, щоб допомогти дитині безболісно ввійти в нове для неї соціальне середовище, справитися з вимогами, що висуває школа, розділити з нею відповідальність за успіхи в навчанні. Більшість батьків активно включаються в співробітництво з педагогами, згадують, чого їх навчали в школі, підвищують рівень своїх педагогічних знань.

В цілому роль родини в соціалізації особистості протягом навчання дитини в початковій школі полягає в підтвердженні родиною індивідуальної цінності учня в колективних відносинах.

Можна запропонувати наступні тактики взаємодії дорослого з дітьми з метою формування соціально-прийнятних форм поведінки і засвоєння моральних норм суспільства. Необхідно залучати дітей до обговорення міжособистісних конфліктів, що виникли на моральному ґрунті, заохочувати їхні спроби знайти альтернативний вихід з цієї ситуації й продумати її наслідки, використовувати як словесні, так й інші форми проявууваги до дитини. Наприклад: спостереження за їїгрою, посмішка, кивання чи погойдування головою, контакт поглядом, мімікою, спільні з дитиною дії при виконанні неприємного завдання, спільна діяльність (конструювання, малювання, ліплення, розфарбовування і т.п.), вислуховування, сміх над жартами дитини і т.д. Зовнішні прояви уваги і прихильності є індивідуальними для кожного вихователя. Головне, щоб вони булирізноманітні. Потрібновиховувати в дітяхповагу до традицій і культури як свого народу, так і інших. Для цього необхідно організовувати відвідування музеїв, дитячих театрів, де діти зможуть ознайомитися зі зразками світової культури, живопису, музики різних народів.

Величезнезначення для розвитку особистості дитини мають мотиви встановлення і збереження позитивних взаємин з дорослими й іншими дітьми. Добрі стосунки з боку оточуючих необхідні дитині. Потреба в позитивних емоціях–найперша людська потреба. Тому бажання заслужити схвалення, ласку дорослих і симпатію дітей є одним з основнихмотивівповедінки.

Семінари для педагогів «Готуємось до шкільного життя», «Незабаром школа», тренінги з розвитку комунікативних, креативних здібностей  стануть  у пригоді стосовно готовності дітей до шкільного життя, наступної сходинки соціального зростання особистості.

Коли дорослі люблять дитину, добре ставляться до неї, визнають її права, постійно уважні до неї, вона отримує емоційне задоволення – почуття впевненості, захищеності. В цих умовах розвивається життєрадісна, фізично і психічно активна дитина. Емоційне благополуччя сприяє нормальному розвитку особистості дитини, виробленню в неї позитивних якостей, доброзичливого ставлення до інших людей. Саме в умовах взаємної любові дитина починає вчитися любові сама. Почуття любові, ніжності до близьких людей, насамперед до батьків, братів, сестер, дідусів і бабусь, формує дитину як психологічно здорову особистість.

Необхідно відмітити, що за шість років життя кожна дитина набрала властивий тільки їй індивідуальний досвід. У кожного своє бачення світу, свої особливі життєві навички, свій особливий спосіб спілкування з іншими людьми. Кожна дитина вже має індивідуальні особистісні риси, мотиви і життєву позицію. Розвивати, зберігати особистісні прояви кожного–означає подарувати майбутньомуцікавих, корисних і неординарних людей.

Отже, як бачимо, підготовка дитини до школи - актуальна багато аспектна проблема, яка містить велику кількість запитань. В основному вони стосуються не вузькоспеціалізованого, а загального рівня готовності дитини до школи. В ньому головний акцент поставлено на набуття дитиною соціального досвіду через спілкування, гру, спільну діяльність тощо. А основне завдання батьків і сім'ї як найближчого соціального оточення–створити відповідні умови для формування особистості дитини, її саморозвитку та вдосконалення.

Чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі і до труднощів, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг підготування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи.  Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я  дитини та безболісно пройти наступний етап соціалізації.

Комплексна робота ДНЗ з розвитку соціальної сфери дитини

Етапи роботи:

1-й етап: проведення індивідуальної психодіагностики дітей

 2-й етап: аналіз результатів діагностування. Розробка плану спільних дій з працівниками ДНЗ

3-й етап:індивідуальні консультації батьків за результатами діагностики. Рекомендації щодо виявлених проблем розвитку і виховання дітей

4-й етап: проведення корекційно - розвивальних занять (індивідуальних і групових)

 5-й етап:повторне діагностування дітей з метою відстеження динаміки їх розвитку і результативності занять.

ЛІТЕРАТУРА:

1.     Безруких М.М., Ефимова С.П. Ребенок идет в школу. М.: Издательский центр «Академия», 2000.  248 с.

2.     Гурковська Т. Вперше до дитсадка //Дошкільне виховання, 1998. — № 11 — 12; 1999 — № 2.

3.     Кузьменко В.У. Зміст та організація роботи психолога дошкільного закладу. — К., 1997. — С. 17—18.

4.     Педагогикараннеговозраста /Под ред. Г.Г.Григорьевой, И.П.Кочетовой, Д.В.Сергеевой. — М., 1998.

5.     Психолог в детском саду. — М., 1995.

6.     Психолог в дошкольномучреждении: Методическиерекомендации к практическойдеятельности /Под ред. Т.В.Лаврентьевой. — М., 2002. — С. 14—15.

7.     Руководство практического психолога: Готовность к школе: развивающие программы / Под ред. И.В. Дубровиной. М., 1998.

8.     Сартан Г. Тренинг самостоятельности у детей. М., 1999.

9.     Социальнаяадаптациядетей в дошкольных учреждениях / Под ред. .В.Тонковой-Ямпольской. — М., 1990.

10.                       Теплюк С. Какподготовитьмальїша к детскому саду //Дошкольноевоспитание. — 1991. — № 8.

11.                       Фопель К. Как научить детей сотрудничать. Психологические игры и упражнения. М.: Генезис, 1998.

12.                       Фридман Л.Ф., Кулагина И.Ю. Психологический справочник учителя. М., 1998.

13.                       Хухлаева О. Хочу бать успешным. Методическое пособие для школьных психологов, учителей начальныхклассов, воспитателей групп продленного дня // Школьный психолог. 1999. №  28.

14.                       Чебыкин А. Я. Эмоциональная регуляція учебно-познавательной деятельности. Одесса, 1992.

15.                       Шаграева О.А. Эмоциональное развитие дошкольников. Учебно епособие. М.: Академія, 2003

Формування психологічної готовності до переходу в середню ланку та адаптація 1 та 5 класів, як не від’ємна складова їх соціалізації.

Психолог першої категорії ЗОШ № 7

Лемешева Т.Є.

Адаптація 1 клас.

Вступ до школи і молодший шкільний вік є важливим етапом життєвого шляху  та соціалізації дитини. Оскільки школа – це не лише навчальний процес, а й важлива площина життя зростаючої особистості, людям, які працюють з першокласниками, важливо мати уявлення не лише про систему знань, умінь та навичок, з якими діти прийшли до школи, а й про їхні очікування, бажання, наміри, переваги, уявлення про самих себе та своє місце серед інших.
           Початок навчання дитини в першому класі – складний і відповідальний етап. Адже дуже багато змін відбувається. Це не тільки нові умови життя та діяльності, це й нові контакти, нові стосунки, нові обов’язки.  Для діагностики процесу адаптації пропоную такі методики: експрес-діагностика «Дерево» (проективна методика Джон та Діана Лампен за редакцією Л.А.Карпова), анкета для оцінювання рівня шкільної мотивації та адаптації Н.Г.Лусканової, малюнок «Що мені подобається в школі», методика «Школа тварин», колірний тест (А.М.Еткінд), методика дослідження мотивації навчання в першокласників (М.П.Гінзбург), методика «Експертна оцінка адаптованості дитини до школи».

До важливих змін, які притаманні молодшому школяреві, можна віднести зміни, що пов’язані з характером його спілкування з оточуючими людьми. Центральною фігурою стає вчитель, який виступає авторитетом, арбітром, постачальником нової інформації. Дедалі більшого значення в житті учня початкової школи набувають однолітки.
           Змінюється соціальна позиція: був просто дитиною, тепер став учнем. Змінюється соціальний інститут навчання і виховання: не садочок чи бабуся, а школа, де навчальна діяльність стає провідною, обов’язковою, соціально значущою та оцінюваною, такою, що розширює права та обов’язки дитини, її взаємостосунки з навколишнім середовищем. Змінюється все життя дитини: усе підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам.

    Адаптація – процес і результат зникнення напруження. Пристосування дитини до школи відбувається не одразу. Не день і не тиждень потрібно для того, щоб призвичаїтися до школи по-справжньому. Це досить тривалий процес, який пов’язаний зі значним напруженням усіх систем організму. Лише через 5-7 тижнів поступово підвищуються та стають більш стійкими показники працездатності, у дитини спадає напруга та тривожність.
         Діти, яким важче пристосуватися до школи, потребують особливої уваги та індивідуальної підтримки як з боку вчителя, так і з боку психолога, який здійснює психологічний супровід цього процесу. Для подальшої роботи з першокласниками пропонуються корекційні програми: корекційно-відновлювальні заняття з розвитку психічних процесів учнів початкових класів (методичні рекомендації для практичних психологів ПРІПО, Херсон, 2008), «Самопізнання» (Психолог № 29-32,2005), тренінг профілактики та корекції для педагогічно занедбаних молодших школярів (Психолог № 37, 2009), «Чарівний світ емоцій»(Л.Адаменко, Заняття психолога з малятами «Шкільний світ», 2005), заняття з елементами тренінгу «Розвиток уяви».

Вияв шкільної дезадаптації в дітей молодшого шкільного віку

Форма дезадаптації	Причини	Корекційні заходи
Непристосова­ність до предметної сторони навчальної діяльності	Недостатній інтелектуальний психомоторний розвиток дитини, відсутність допомоги, розуміння з боку батьків і вчителя	Спеціальні бесіди з дитиною, у ході яких необхідно встановити причини порушень навчальних навичок; рекомендації батькам
Нездатність довільно керувати своєю поведінкою	Неправильне виховання в сім'ї (відсутність зовнішніх форм обмежень)	Робота з сім'єю; аналіз власної поведінки вчителя з метою запобігання можливій неправильній поведінці
Нездатність прийняти темп шкільного життя (частіше трапляється в соматичне ослаблених дітей із затримкою розвитку, слабким типом нервової системи)	Неправильне виховання в родині чи ігнорування дорослими індивідуальних особливостей дітей	Робота з сім'єю; визначення оптимального режиму навантаження учня
Шкільний невроз чи фобія школи — невміння розв'язати протиріччя між сімейним і шкільним «ми»	Дитина не може вийти за межі сімейної спільноти (частіше в дітей, батьки яких несвідомо використовують їх для вирішення своїх проблем)	Необхідне підключення шкільного психолога — сімейна терапія чи групові заняття для дітей у поєднанні з груповими занят­тями для батьків

Адаптація 5 клас

У Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти зазначено, що відбір предметів ґрунтується на принципі наступності між початковою та основною, основною та старшою школами. Цей принцип дає можливість кращої соціалізації учнів. Забезпечення такої наступності та здійснення заходів, спрямованих на соціалізацію, адаптацію дітей до основної школи, є важливою передумовою успішного навчання школярів у 5-му класі. Для розв'язання цих завдань необхідно враховувати психологічні особливості 10-11-річних школярів, рівень пізнавальної діяльності, з якими діти прийшли до 5-го класу; проаналізувати проблеми, з якими учні стикаються в адаптаційний період, та виробити шляхи їх подолання. Для цього я пропоную застосовувати такі методи як спостереження, анкетування, заняття з елементами тренінгу, діагностики: тест шкільної тривожності (за методикою Філіпса), тест «Визначення особистісної адаптованості школярів», методика дослідження соціальної адаптованості, діагностика вад особистісного розвитку (за З.Карпенко),анкета «Відношення до шкільних предметів», проективні методики.

За свідченням психологів, у цьому віці у зв'язку з початком етапу статевого дозрівання відбуваються зміни в пізнавальній сфері молодших підлітків: уповільнюється темп їхньої діяльності; виконання певних видів робіт потребує більше часу. Діти частіше відволікаються, можуть бути роздратованими, неуважними, неадикватно реагувати на зауваження тощо. Це, як наслідок,може бути причиною зниження рівня навчальних досягнень, утрати мотивації до навчання, породжувати конфліктні ситуації між однолітками та дорослими.Для подолання цих проблем пропоную заняття для учнів «Вчися володіти собою», батьківські збори «Як навчити дитину вирішувати конфлікти».Нової якості у п'ятикласників набувають стосунки з однолітками. Діти хочуть почувати себе частиною цілого колективу, жити з ним спільним життям, бути визнаними друзями. Спілкування з друзями стає самостійною діяльністю. Вона існує, з одного боку, у вигляді вчинків підлітків по відношенню один до одного, а з іншого - у формі осмислення вчинків однолітків і стосунків з ними і має значення для формування уявлення про себе. Ця сфера життя і спілкування стає для підлітків надзвичайно важливою й особистісно значимою.Пропоную для допомоги учням провести такі заняття з елементами тренінгу «Ми дружній клас», «Як досягти поваги в колективі», психологічна гра для п’ятикласників «Паровозик».
Водночас досить часто у школярів цієї групи проявляється так зване "почуття дорослості": діти потребують поваги та самостійності, серйозного та довірливого ставлення до них з боку дорослих. Якщо ж основна школа не пропонує учням засобів реалізації їх почуттів дорослості, то в підлітків формується установка на вчительську несправедливість і необ'єктивність.
Результат тієї чи іншої діяльності для молодшого підлітка досить часто є другорядним, а на перше місце виходить сам задум. Тому, якщо вчитель не стимулює ініціативу, самостійність, дитячу творчість, а лише "контролює" результати навчальної діяльності, то таке навчання втрачає для підлітка привабливість та актуальність.

Учителі з конкретних предметів повинні враховувати, що всі ці особливості є об'єктивними, але й минувшини. Щоб знати оптимальні форми та методи взаємодії, учителі, які працюватимуть у 5-х класах, мають познайомитися з навчальними програмами для початкової школи, методикою роботи з дітьми конкретного вчителя початкової школи, від якого клас переходить в основну школу.Для цього проводиться психолого-педагогічний семінар та консіліум для вчителів.

Шкільне життя п'ятикласників ускладнюється також часто невиправдано високими, вимогами до них з боку вчителів-предметників, які спеціалізуються на роботі переважно у старших класах.

Цього не можна допускати щонайменше з трьох причин:
1. Зміст навчальних предметів основної школи вибудовується системно, що, у свою чергу, передбачає сформованість у школярів добре розвиненого теоретичного мислення. У п'ятикласників же воно лише формується; вони звикли працювати з одиничними поняттями та термінами. Тому, щоб не перевантажувати п'ятикласників, наукові терміни і поняття необхідно вводити поступово, учити дітей їх виокремлювати, характеризувати, використовувати в різних ситуаціях підчас уроків з різних предметів. Причому не лише на репродуктивному рівні (запам'ятай, повтори), а й на основі вже сформованих уявлень і досвіду практичної діяльності.

2. Високі вимоги до самостійності та відповідальності підлітків без урахування їх вікових особливостей можуть становити загрозу для емоційного благолуччя дитини.

3. Дорослі очікують від підлітків здатності розуміти інших людей, співіснувати з ним на принципах рівноправності та толерантності, а, наприклад, у п'ятикласників ці властивості лише починають формуватися,і їх розвиток вимагає терпіння, обережності, діалогового навчання, створення ситуацій, у яких підлітки навчаються враховувати різні точки зору.

За цих обставин важливо, щоб учитель-предметник не переносив механічно методи навчання і форми взаємодії зі старшими школярами на учнів 5-го класу. Необхідно поступово вводити новий зміст і нові форми навчальної діяльності. На початку вони повинні відповідати засобам навчання останнього року перебування дітей у початковій школі. Водночас спостереження та дослідження свідчать про те, що в 4-му класі школярі засвоюють навчальний матеріал тими ж методами, що і в перші два роки шкільного життя. Відбувається збільшення обсягу знань, умінь, навичок, але не відбувається помітних змін у розвитку дитини. Наприклад, деякі школярі недостатньо розуміють прочитаний текст, не вповні володіють технікою читання, грамотним письмом як загальнонавчальними вміннями, у них не розвинена здібність розв'язувати творчі задачі тощо.Для цього психологом проводяться розвиваючі та корекційні заняття: «Адаптація», «Навчаємося спілкування»(Класні години з психологом, 2005), «Гіпер – може стати супер»(І.В.Алексеева,2011), корекція девіантної поведінки та зняття агресії (Психолог , 2007), подолання шкільної тривожності п’ятикласників (Корекційні заняття з молодшими підлітками, Київ, 2008)  та інші.

Умовою успішної адаптації випускників початкової школи до навчання у 5-му класі є також забезпечення можливості формування в них уміння робити усвідомлений вибір. На відміну від початкової школи, де варіативність освіти задається ззовні (батьки, школа, учитель мають право вибору прийомів навчання), у підлітковому віці необхідно навчати дитину обирати додаткові предмети, форми позакласного навчання, пізніше готуватися до вибору профілю навчання у старшій школі.

Успішність самореалізації підлітків тісно пов'язана з мікрокліматом в учнівському колективі. Важливо, щоб учителі-предметники створювали ситуації, які б дозволяли підлітку прявляти ініціативу, мати право на помилку, на власну думку, брати участь у спільній діяльності, працювати в умовах альтернативи, вибору, створювати демократичну, неавторитарну атмосферу навчання.
Урок, де учням надається можливість працювати у власному темпі й здобувати знання у відповідності до рівня навченості, залишається основною, але не єдиною формою організації навчального процесу у 5-х класах. Важливо ширше застосовувати й інші форми організації навчання: екскурсії, дидактичну або рольову гру, дискусії, практичні роботи тощо.

Для визначення стратегії організації адаптаційного періоду керівникам навчальних закладів, учителям, батькам необхідно зробити наступне:

 

 

Подоланню труднощів періоду адаптації учнів 5-х класів до навчання в основній школі може сприяти цілеспрямована координація дій учителів, їх професіоналізм та досвідченість. Організаційними формами роботи щодо підготовки педагогів, які працюють у 5-х класах, можуть бути:
- спеціальні курси та семінари підвищення кваліфікації для вчителів, які працюють у 5-х класах;

- проведення спеціальних тренінгів із проблем наступності навчання;
- система відкритих уроків, на яких самими педагогами відслідковується динаміка форм і методів навчання учнів упродовж 1-5-х класів;
- організація різнорівневого співробітництва дітей 1-5-х класів за активної участі вчителів початкової та основної школи;

- виконання інформаційних ресурсів і технологій для організації різноманітних форм взаємодії дорослих і дітей з метою розв'язання особистісно- значущих проблем молодших підлітків.

Готовність до переходу в середню ланку

Характеристика особливостей розвитку учнів на межі 4 та 5 класів

Під час навчання в школі дитина долає ті чи інші кризові перехідні етапи, кожний з яких має свою специфіку, свої проблеми, що вимагають особливої уваги шкільного психолога. Одним з таких етапів соціалізації є перехід з молодшої школи до середньої. Складність цього періоду обумовлена передусім сукупністю тих змін, що відбуваються у внутрішньому світі дітей даного віку.

Що ж це за зміни?

1. Дорослішають і розвиваються розумово, психічно й фізично самі діти.

Основний зміст розумового розвитку школярів у цей період полягає в перебудові всієї пізнавальної сфери у зв’язку з розвитком теоретичного мислення. У свою чергу, теоретичне мислення, тобто мислення в поняттях, сприяє виникненню таких новоутворень молодшого шкільного віку:

• довільність;

• внутрішній план дій (планування);

• рефлексія.

Недостатній рівень розвитку цих новоутворень найчастіше викликає труднощі в навчанні у п’ятикласників. У психічному розвитку учнів на початку підліткового віку також відбуваються зміни:

— навчальна діяльність втрачає своє головне значення, але продовжує займати значне місце в діяльності школярів, впливати на зміст та ступінь розвиненості особистісних структур.

У цей самий час перехід до навчання в середніх класах характеризується появою своєрідної мотиваційної кризи, що викликана зміною соціальної ситуації розвитку, зміною змісту внутрішньої позиції школяра. На відміну від «класичного» підліткового віку, він поки що має слабке вираження в поведінці, зовнішніх проявах. Переживання школярів, пов’язані з такими змінами, не завжди усвідомлюються ними, внаслідок чого може виникнути психологічна незахищеність перед новим етапом розвитку при переході до навчання в середній ланці. Як бачимо, внутрішній світ дітей на цьому етапі розвитку стає іншим, як правило, більш складним та різноманітним.

2. Видозмінюються цілі, зміст і характер навчальної діяльності, що обумовлено введенням нових предметів. Основним завданням на цьому етапі стає вже не процес формування головних умінь (говорити, читати, лічити, писати), а організація спільного та самостійного отримання знань, занурення у зв’язки та відношення між тими чи іншими явищами дійсності. Зрозуміло, що за таких умов неможлива повна послідовність змісту, мети, методів та засобів навчання між І і ІІ ступенями школи, що у свою чергу сприяє появі різноманітних труднощів у п’ятикласників.

3. На місце першої вчительки приходять нові вчителі, новий класний керівник — незнайомі до цього люди, що навіть на підсвідомому рівні не може не викликати внутрішньої напруги, занепокоєння учня.

4. Змінюється колектив учнів. Однак рівень сформованості цього колективу ще низький, тому вся робота з налагодження товариських, дружніх стосунків ще попереду.

5. Зростає кількість міжособистісних контактів (у спілкуванні, спільній діяльності тощо) учнів класу та вчителів - предметників, що не тільки урізноманітнює, але й ускладнює процес адаптації п’ятикласників. Саме в цьому пункті, як доводять спостереження, адаптаційний процес дітей відбувається особливо болісно. Встановлено, що навіть тоді, коли учневі важко дається засвоєння навчального предмета, але в нього дружні стосунки з учителем, це знімає внутрішні перешкоди на шляху навчання. Протилежною є ситуація, коли учень не знаходить з учителем «спільної мови». У цьому випадку навчальний процес значно ускладнюється для учня та сприймається ним як неприємність, якої він не може уникнути. Ще однією важливою темою в цьому пункті є зміна стилю стосунків у системі «вчитель—учень». Справа в тому, що вчитель початкових класів, як правило, опікується своїми учнями, допомагає й піклується про них, що дозволяє говорити про «материнський» стиль спілкування. Тим часом учителі середніх класів здебільшого ставляться до учнів суворіше й вимогливіше — «батьківський» стиль стосунків. Дитина, яка звикла в початковій школі до одного стилю стосунків, важко й емоційно напружено переходить до іншого, особливо, якщо цей перехід різкий, психологічно безграмотний. Безумовно, ситуація невідповідності типів стосунків між учителем та учнями не може не впливати наступінь складності переживань дитиною даного кризового періоду.

6. Розширюється кількість предметів, які вивчаються. До того ж, їх викладають різні вчителі, кожний з яких намагається довести учням важливість саме його предмета. Звичайно, учням важко зорієнтуватися в подібній ситуації; у них починає формуватися вибіркове ставлення до навчальних предметів. В основі такої вибірковості часто лежить емоційний бік стосунків між учителем та учнем, що також впливає на адаптацію. Таким чином, у шкільному оточенні п’ятикласників відбувається ряд суттєвих змін, які знову, як і при вступі дитинидо школи, актуалізують проблему її соціально-психологічноїадаптації до змін вимог та обставин навчального процесу.

Щоб попередити можливі негативні явища на цьому етапі розвитку особистості школяра, практичний психолог маєпроводити спеціальну роботу. Ця робота повинна торкатисярізних аспектів діяльності психолога з дев’яти-одинадцяти-річними дітьми, а саме:

• Виявлення потенційної «групи ризику», тобто дітей, подальше навчання та виховання яких пов’язане із суттєвими труднощами. Виявити таких дітей психолог може в процесі психологічного обстеження учнів 4-х класів з метою з’ясування готовності до навчання в середній ланці. Таке обстеження бажано проводити на початку другого півріччя 4-го класу, щоб потім, у разі потреби, провести відповідну корекційну та розвивальну роботу.

Пропоную проводити такі види діагностик: тест інтелекту Р.Мейлі, методика «Направленість на оцінку або отримання знань»(Е.Ільїн, Н.Курдюкова), тест шкільної тривожності (за методикою Філіпса), діагностика вад особистісного розвитку (за З.Карпенко), мікропрактикум «мій клас».

Психологічна гра «Попереду у нас п’ятий клас». Корекційно розвиваючі програми: «Розвиток емоційно-вольової сфери молодшого школяра» (Психолог № 36, 2009), «Розвиток моральних рис дітей в учнів 3-5 класів» (Психолог №22-23,2009), «Психокорекція пізнавальних процесів у молодих школярів» (Психолог № 15-16,2009).

• Забезпечення оптимальних умов переходу до середньої школи для всіх учнів. Створенню цих умов має сприяти цілеспрямована робота шкільного психолога з учителями-предметниками та майбутніми класними керівниками. Однією з форм такої роботи може бути постійно діючий семінар, на якому психолог розповідав би вчителям про зміни в психіці та особистості школярів, що відбуваються на межі 4-го та 5-го класів. Основним змістом роботи психолога з майбутніми класними керівниками може бути ознайомлення з індивідуально-типологічними особливостями учнів класу, структурою міжособистісних стосунків у колективі, стилем стосунків між учнями та класним керівником.

• Робота психолога зі створення сприятливих умов для подальшого навчання школярів не повинна обмежуватися тільки роботою з майбутніми вчителями. Не менш важливою є робота з класними керівниками та батьками щодо корекції відставань чи відхилень у психічному розвитку, які були виявлені у четвертокласників.

Забезпечення максимального розвитку на новому етапі навчання тих позитивних змін, що виникають на межі молодшої школи та підліткового віку. Аналіз перелічених аспектів діяльності психолога дозволяє зробити висновок про те, що робота із цієї проблеми, образно кажучи, розтягнута в часі: починається в 4-ому класі, обов’язково повинна бути продовжена в 5-му класі. Особливо важливою щодо цього є І чверть 5-го класу, коли найгостріше проходить процес адаптації учнів до нових шкільних вимог, предметів, учителів.

Попередити можливі проблеми, дезадаптацію допоможе значною мірою своєчасна комплексна діагностика готовності дітей до навчання в середній школі.

Новоутворення молодшого шкільного віку: довільність, рефлексія, планування.

Якісно інший, доросліший тип взає­мин з учителем і однокласниками. Таким чином, у перехідний період психологу важ­ливо отримати інформацію про такі риси особистості: • інтелектуальний розвиток; • навчальна мотивація; • поведінкова саморегуляція (психологіч­на готовність); • комунікативна готовність; • фізична готовність.

Сформованість основних компонентів навчальної діяльності, успішне засвоєння програмного матеріалу.

Під готовністю до переходу в середню школу розуміють:

ЛИТЕРАТУРА

1.     Безруких М.М., Ефимова С.П. Знаете ли вы своего ученика? - М.: Просвещение, 1991.

2.     Битянова М.Р. Организация психологической работы в школе. - М.: Совершенство, 1997.

3.     Глассер У. Школа без неудачников. - М.: Прогресс, 1991.

4.     Иванова Н.В., Кузнецова М.П. Адаптационный период в школе: смысл, значение, опыт // Журн. практ. психолога. 1997, N 2.

5.     Лусканова Н.Г. Методы исследования детей с трудностями в обучении. - М.: Просвещение, 1993.

6.     Маркова А.К.Формирование мотивации учения в школьном возрасте. М.: Просвещение, 1993.

7.     Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. - М.: Просвещение, 1993.

8.     Психология. Словарь. - М.: Политиздат, 1990.

9.     Рабочая книга школьного психолога / Под ред. И.В.Дубровиной. - М.: Просвещение, 1991.

10.                       Сидоренко Н.О.Перший раз у перший клас: адаптація дитини до навчання у школі/Наталія Сидоренко.-К.:Шк.світ,2009.-176с. – (Серія «Психологічна скарбничка»)

11.                       Теоретико-методологічні засади процесу соціалізації дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі: методичні рекомендації.-Херсон:,2013.-48с.

12.                       Шацкий С.Роль среды в педагогическомпроцессе//Народное образование.-1964.-С.183

13.                       Эльконин Д.Б.Психология обучения младшего школьника. - М.: Просвещение, 1974.

ПРОФІЛІЗАЦІЯ, ЯК ОДИН ІЗ ЗАСОБІВ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ПІДЛІТКІВ

Практичний психолог вищої категорії гімназії

Нікуліна Т.О.

Нині необхідно готувати випускника школи не до роботи на конкретному робочому місці,  а до галузевого ринку праці. Сучасне суспільство потребує професіоналів, чиє мислення не обмежене   лише спеціальними знаннями, а має риси універсалізму,  фундаментальності й духовно-моральну основу.

В. Ільченко

В умовах сьогодення соціалізація молоді відбувається під впливом багатьох чинників, таких як: зниження рівня життя більшості населення, зростання кількості безробітних, зміна ціннісних орієнтацій, суспільно-економічні трансформації. Дуже часто молоді люди не усвідомлюють своїх здібностей та можливостей, мають опосередковане уявлення про певні професії та стан ринку праці, тому обирають собі професію з огляду лише на її сучасність, вигідність та престижність. Унаслідок цього збільшується кількість незатребуваних на ринку праці фахівців. В той же час підприємства, працевлаштовуючи спеціалістів, ставлять більш жорсткі вимоги до їхніх вмінь та навичок.

Різні аспекти професійної соціалізації знайшли своє висвітлення у публікаціях вітчизняних науковців: А. Багаутдинова, І. Воробйової, Н. Гарашкіної, Н. Звєрєвої, О. Ірби, А. Краснопьорової, Р. Серьожникової, І. Сидоренко, Н. Пархоменко, Л. Яковицької та ін.

Загальновідомо, що формування особистості, як і процес її соціалізації, відбувається протягом усього життя. Основним фактором соціалізації підлітків є школа. Роль школи як каналу соціалізації не зводиться тільки до передачі знань, умінь і навичок підліткам, вона надає дію самим характером виховання, життєдіяльності дитини в школі, де він засвоює ціннісні орієнтації, моральні норми, навички групової поведінки, що забезпечують йому перехід у доросле життя, розширення  уявлення  про своє професійне майбутнє.

Соціалізація має дві сторони. Перша характеризується процесами адаптації особистості до суспільних умов, засвоєнням людиною соціального досвіду.Друга сторона має на увазі самореалізацію особистістю своїх потенцій, творчих сил у соціумі та передбачає певний результат діяльності людини, що виражається в об'єктивно значимому культурному елементі. Важливою закономірністю в процесі соціалізації є обумовленість результатів самореалізації особистості в суспільстві результатами її соціальної адаптації. Якщо особа під час соціалізації засвоює негативний суспільний досвід, то й результати його самореалізації будуть носити асоціальний характер.

Для успішної соціалізації особистість повинна володіти певними якостями та набути відповідних знань і навичок. В процесі соціалізації, закладені в людині психобиологические здібності не просто реалізуються, а транслюються у соціально-значимі властивості людської особистості за допомогою виховання, освіти, прилучення індивіда до культури і при самому активному його участю.

 Етапи розвитку особистості.

Етап розвитку	Психологічну кризу	Домінуюча соціальне середовище	Сприятливий результат соціалізації
1	2	3	4
Дитинство	Основи довіри на противагу недовірі	Сім'я	У дитини виробляються довірчі почуття до себе, своїм батькам і до світу
Раннє дитинство	Самостійність у противагу сором, сумнівам	Сім'я	Дитина виробляє у себе почуття самоконтролю без шкоди самоповазі
Вік 4-5 років	Ініціатива в противагу почуттю провини	Сім'я	Дитина вчиться задавати напрямок і мету своїх дій
Вік з 6 років до початку періоду статевого дозрівання	Працьовитість, ретельність у противагу відчуттю підпорядкованості, залежності	Сусіди; школа	Дитина набуває почуття впевненості у своїх знаннях і уміннях
Підлітковий період	Усвідомлення власної особистості на противагу плутанини з соціальними ролями	Група однолітків  і зовнішні групи	Індивід розвиває самоідентифікацію - ясне відчуття власного Я
Юність	Любов на противагу самотності	Друзі та партнери	Індивід виробляє здатність прагнути до досягнення конкретної кар'єри і зав'язувати тривалі близькі - дружні і любовні відносини
Дорослий	Творчий потенціал на противагу застою	Нова сім'я, робота	Індивіда починають хвилювати проблеми за межами власної сім'ї: інші люди, майбутні покоління і суспільство в цілому
Літній вік	Цілісність на противагу відчаю	Вихід на пенсію та наближення смерть	Індивід знаходить почуття задоволення прожитим життям

Сучасна школа має орієнтуватися на потреби учня та суспільства, поєднувати практику ефективної передачі знань з потребами та мотиваціями особи й задоволенням вимог соціокультурного оточення. Профільна спеціалізація освіти є інструментом при виконанні цього завдання. Програма впровадження профільного навчання  розроблена на виконання Законів України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту“, Національної доктрини розвитку освіти, Концепції профільного навчання в старшій школі. Дана Програма дозволить створити сприятливі умови для врахування індивідуальних особливостей, інтересів і потреб учнів, для формування у школярів орієнтації на той чи інший вид майбутньої професійної діяльності.

Головна мета: сформувати організаційно – функціональну систему інтелектуальної творчої діяльності вчителів і учнів в умовах профільного навчання,  забезпечити можливості для рівного доступу учнівської молоді до здобуття загальноосвітньої профільної та початкової допрофесійної підготовки.

Профільне навчання спрямоване на формування ключових компетентностей старшокласників, набуття ними навичок самостійної науково-практичної, дослідницько-пошукової діяльності, розвиток їхніх інтелектуальних, психічних, творчих, моральних, фізичних, соціальних якостей, прагнення до саморозвитку та самоосвіти.

Ідея профільності старшої школи вже не викликає сумніву серед педагогів. Її реалізація передбачає попереднє самовизначення підлітка, здійснення відносно відповідального для нього кроку - вибору спрямування профілю власної навчальної діяльності. Отже, цей етап, етапдопрофільної підготовки, не менш важливий для дитини, ніж етап профільної підготовки.

У свою чергу допрофільна підготовка - це система психологічної, педагогічної, інформаційної й організаційної діяльності, яка сприяє самовизначенню учнів відносно профілів подальшого навчання і сфери професійної діяльності.

Допрофільна підготовка – це система підтримки учнів у визначенні профілю навчання: організаційної, інформаційної, психологічної, педагогічної. Змістовне наповнення курсів за вибором для до профільної підготовки: знайомлять учнів із світом сучасних професій, розширюють знання учнів із шкільних предметів; вчать оцінювати свої можливості щодо способів діяльності.

Головні завдання допрофільної підготовки: розвиток пізнавальних та професійних інтересів, освітніх компетенцій; виявлення інтересів, нахилів та здібностей учнів; надання учням психолого – педагогічної допомоги; виявлення обізнаності й запит учнів і батьків.

Етапи до профільної підготовки:

1-7 класи – пропедевнитичний етап.

8-9 класи – допрофільна підготовка.

На першому (пропедевтичному) етапі необхідно з'ясувати освітні запити учнів, які закінчують 7 клас. У результаті такої роботи з'являється можливість диференціювати учнів відповідно до їхніх потреб у різних варіантах допрофільної підготовки.

Цей етап включає:

1.Діагностику особливостей процесу соціалізації з урахуванням виділених форм і особистісних якостей:

v Методика " Шкала тривожності " розроблену Роговим Є.І.;

v Методика " Психологічна культура особистості " О.І. Моткова;

v Оцінка рівня розвитку типових рис особистості Кеттела (форма С).

1.2 .Діагностика психологічних особливостей морального самосвідомості і його стійкості:

v Методика дослідження самоставлення (МІС) С.Р. Пантелєєва;

v Карта психологічної характеристики особистісного розвитку підлітка,

v Діагностика ціннісних орієнтацій школярів ( М.І. Лук'янова , Н.. В. Калініна).

        1.3.Діагностика готовність вибору подальшого профілю навчання та  планування майбутнього:

v Опитувальник професійних схильностей;

v Анкета пізнавальної спрямованості;

v Опитувальник схильність до різних сфер професійної діяльності;

2.Просвітницька робота, спрямовану на інформованість учнів щодо вибору профілю. Пропагандистська діяльність спонукає до самостійного дослідження заявлених питань та проблем.

3.Навчання полягає в оволодінні системою соціальних знань, умінь, навичок, необхідних для вибору профілю.

4. Консультуванняпрацівниками психологічної служби проводиться у міру надходження запиту. Воно може проводитися також з вчителями та батьками з даної проблеми.

Другий (основний) етап (для восьмикласників) включає: навчання способів вибору профілю; організацію психолого-педагогічної діагностики щодо нахилу до того чи іншого напряму освітньої діяльності в умовах профільного навчання; виявлення основних проблем у виборі профілю навчання.

Третій (завершальний) етап (для дев'ятикласників) передбачає: виявлення відповідності між можливостями школяра і вимогами профілю навчання, що обирається; оцінку і самооцінку готовності школяра до ухвалення рішення про вибір профілю навчання в старшій школі;співвіднесення аргументів "за і проти" зробленого вибору профілю навчання за участі самого учня, його батьків і вчителів. 

Формами реалізації допрофільної підготовки є: активні та інтерактивні уроки (інтелектуально-творчі ігри, діалог, дискусія, екскурсія - залучення учнів до відвідування станцій технічної творчості, юних натуралістів тощо), практикуми, лабораторні роботи курси за вибором, лабораторні заняття, майстерні, творчі проекти, поглиблене вивчення окремих предметів на диференційованій основі, факультативи, предметні гуртки, секції, виставки, конкурси, наукові товариства учнів. Мала академія наук (МАН), науково-практичні конференції, предметні олімпіади, кабінети профорієнтації тощо. Це сприяє прискоренню самовизначення учня, розкриттю його природних здібностей, прояву ініціативи, розвитку творчості, орієнтації на певну сферу професійної діяльності.

Психологічне забезпечення профільної освіти

Профільна освіта намагається поєднати програми для підліткового та юнацького віку. З одного боку, у період шкільного навчання психічний розвиток ще не завершений, тому необхідно забезпечити різноманітність і універсальність змісту освіти. З іншого боку, цю універсальність доводиться поєднувати із завданнями професійного самовизначення, властивого юнацтву й ранній дорослості.

Схема 1. Напрямки профілізації

Введення профільного навчання є одним з основних напрямів модернізації освіти. Основна мета профільного навчання - розвантажити шкільні програми й надати школярам можливість поглибленого вивчення тих предметів, які їх більше захоплюють і будуть необхідні для його подальших життєвих планів.

Принцип індивідуалізації в профільних класах передбачає:

·                     тривалу підготовку засобами освіти до широкого вибору учнями старших класів типу профільної освіти;

·                     реальну можливість зміни ними профілю на будь-якому етапі профільного навчання;

·                     самостійне визначення завдань своєї базової, варіативної й профільної освіти з урахуванням своїх (і родини) можливостей і виявлених здібностей, змін життєвих і професійних планів.

Завдання психологічного супроводу профільної освіти

Рання професіоналізація й спеціалізація знань припускає вибіркове навантаження на окремі сторони психіки дитини. Без грамотного психологічного супроводу ці обставини можуть призвести до нерівномірності інтелектуального й особистісного розвитку дітей.

Тому одним з найважливіших завдань психологічного супроводу є моніторинг і своєчасне усунення можливих факторів виникнення нерівномірності розвитку дітей та підлітків.

Сьогодні ситуація склалася так, що підлітки часто здійснюють вимушений вибір профілю подальшого навчання. В умовах несамостійної професіоналізації звичайні вікові завдання підліткового віку виникають перед учнями в спотвореній формі.

Наприклад, завдання формування часової перспективи перед дитиною взагалі не ставиться, оскільки в більшості випадків це завдання за неї "вирішують" батьки. У результаті не формується часова перспектива і - як наслідок - втрачається навчальна мотивація в даний момент. Тому одним із завдань психологічного супроводу профільного навчання є профорієнтація.

Відомо, що люди різняться своїми індивідуальними особливостями, це означає, що вони будуть більш успішними в певних видах діяльності й навчання, ніж інші. Ця обставина перетвориться на завдання вступної діагностики,    (за такими методиками):

v     Методика "Професійна готовність";

v     Мотивація професійної діяльності (методика К. Замфір в модифікації А. А. Реана);

v     Карта інтересів Голомштока (дослідження пізнавальних інтересів);

v     Диференційно-діагностичний опитувальник Е.Клімова (тип професії);

v     Анкета (для учнів) Щоб не помилитися при виборі професії;

v     Методика Голланда ( використовується для визначення професійної спрямованості  в діяльності людини), анкета  інтересів та схильностей.

Вступна діагностика  дозволяє прогнозувати й усувати можливі труднощі в навчальній діяльності.

Моніторинг і своєчасне усунення відхилень у розвитку учнів

У цьому підході до профільного навчання виходимо з положення Д.Ельконіна про те, що рушійною силою психічного розвитку є не форма, а зміст навчання.

Це значить, що без спеціальної корекції профільне навчання може призвести до однобокого психічного розвитку. Для того, щоб усунути ці небажані побічні ефекти, необхідно систематично відслідковувати розвиток старшокласника у процесі профільного навчання.

Для досягнення цієї мети використовують два класи методів - тести інтелекту й тести досягнень:

·                     тести інтелекту здебільшого спрямовані на вимірювання рівня розвитку логічних операцій на основі різного інтуїтивно підібраного змісту,

·                     тести досягнень дозволяють оцінити конкретні знання й навички учнів безвідносно до рівня розвитку логічних операцій.

Таким чином, ми маємо окремо діагностику розвитку й окремо діагностику навчання.

Поглиблена особистісно орієнтована профорієнтаційна робота з учнями

Профорієнтаційна робота з учнями у профільному навчанні має свої специфічні риси. Одна з особливостей полягає в тому, що більшість профільних класів уже так чи інакше, вільно або вимушено вибрали певну спеціалізацію навчання.

v Можна запропонувати такі заходи, як проведення тренінгів, годин спілкування, екскурсій

v Тренінг «Планування професійного шляху»;

v Тренінг «Уміння враховувати сильні і слабкі сторони своїх здібностей при виборі професії»;

v Тренінг "На порозі дорослого життя";

v Тренінг "Час вибирає нас";

v Бесіда: "Як обрати професію";

v Класна година "Професії наших батьків";

v Екскурсії та зустрічі з представниками різних професій;

v Семінар – практикум «Профільне навчання: практичне значення»;

v Турнір 11 кл. « Клуб знатоків професій»

v ВИБІР ПРОФІЛЮ Дитячо-батьківська профорієнтаційна гра для дев'ятикласників та ін.

Профільне навчання найефективніше в тих випадках, коли немає часу на навчання в процесі роботи. Для сучасних "короткоживучих" професій необхідні вже підготовлені кадри, готові відразу приступити до роботи. Це значить, що вибір повинен бути усвідомленим, самостійним.

Маємо парадокс: з одного боку, часу на вибір немає, з іншого боку - цей вибір повинен бути вільним, усвідомленим, самостійним.

Підліток, що опинився під подвійним тиском, найчастіше не здатний знайти адекватний вихід без психологічної допомоги. Це означає, що профорієнтаційна робота повинна бути обов'язковим і значним за часом компонентом будь-якого профільного навчання. Причому особистісно орієнтована профорієнтаційна робота повинна стати не тільки завданням психологічної служби, але й універсальним компонентом освітнього процесу.

Циклограма щодо психологічного супроводу профільного навчання.

№ п/п		Класи
		5-6		7-8	9	10 -11
1	Провідний мотив навчання	+
2	Анкета пізнавальної спрямованості	+		+	+	+
3	Опитувальник схильність до різних сфер професійної діяльності			+	+	+
4	Опитувальник (професійні схильності і переваги)				+	+
5	Опитувальник професійних переваг (за Дж. Холландом)				+	+
6	Анкета «Вибір профілю»
7	Анкета «Мій профіль навчання»				+	+
8	Опитувальник для вивчення провідних мотивів профдіяльності				+	+
9	Анкета спрямованості особистості				+	+
10	Методика "Проблемна анкета"				+	+
	Вивчення індивідуально-психофізіологічних особливостей учнів відповідно до вибору професії
11	Оцінка емоційної сфери (методика Спілбергера)		+	+	+	+
12	Самооцінка станів тривожності, фрустрації, агресивності й ригідності (методика М. Айзенка)		+
13	Діагностика схильності до стресів (методики Дж.Дженкінсона)				+	+
14	Діагностика оперативної оцінки самопочуття, активності і настрою (методика "САН")					+

ЛІТЕРАТУРА

1.                     Алексюк А.М. Педагогіка вищої школи. Історія. Теорія: Підруч. – К.: Либідь, 1998. – 560 с.

2.                     Бібік Н. Профільна школа як стратегія рівного доступу до якісної освіти. – Директор школи. – 2004.- №37, жовтень. – С.2-3.

3.                     Бібік Н.М. Проблема профільного навчання в педагогічній теорії і практиці.Профільне навчання: Теорія і практика // Зб. наук.праць за матеріалами методолог. Семінару АПН України. К.: Пед.преса, 2006. – С. 23-29.

4.                     Зверева М.А. Професійна соціалізація учнів середніх загальноосвітніх шкіл Франції: автореферат дис. … канд. пед. наук: Спеціальність: 13.00.05. –«Соціальна педагогіка» / М.А. Зверева. – Луганськ, 2010. – 22 с.

5.                     Концепція профільного навчання в старшій школі // Інформ. зб. Міністерства освіти і науки України. – 2003. № 24. – 15 с.

6.                     Кремінь В.Г. Людиноцентризм як філософія творення українського суспільства. Профільне навчання: Теорія і практика // Зб. наук.праць за матеріалами методолог. Семінару АПН України. К.: Пед. преса, 2006. – С. 7-14.

7.                     Огнев’юк В.О. Профільна школа в категоріях цілей і цінностей освіти. Профільне навчання: Теорія і практика // Зб. наук.праць за матеріалами методолог. Семінару АПН України. К.: Пед. преса, 2006. – С. 15-22..

8.                     Пакуш М.А. Критерії готовності вчителя до профільного навчання фізики. Методичні рекомендації. Львів: Спом, 2004. – 16 с.

9.                     Пакуш М.А. Науково-методичне забезпечення підготовки вчителя до профільного навчання фізики у загальноосвітніх навчальних закладах. Львів: Спом, 2005. - 20с.

10.                Переходимо на профільне навчання.  Інформаційно-методичні матеріали на допомогу працівникам освіти / Упорядники Мороз Г.П., Николин М.М.

11.                Профільне навчання: теорія і практика / (П.І. Замаскіна, В.І. Кизенко Л.А. Липова, В.В. Малишев, та ін.) під ред.. Л.А. Липової. – К.: ВВП «Компас», 2007. – 192 с.

12.                Самодрин А. Профільне навчання в загальноосвітньому навчальному закладі / Анатолій Самодрин // Імідж сучасного педагога. – 2004. – № 7. – С. 51-54

13.                Самодрин А.П. Принцип профільного навчання. Психолого-педагогічний супровід профілізації освіти: теорія і практика. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції (Полтава, 10-11 грудня 2008 р.) / За ред. В.Ф. Моргуна. – Полтава: Полтавський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти ім. М.В. Остроградського, 2008. – С. 39-43.

Соціалізація дітей через участь у гуртковій роботі та громадській діяльності

Практичний психолог вищої категорії СЗОШ№8

Доровських Л. В.

На етапі розвитку демократичного правового суспільства особливої актуальності набуває формування у молодого покоління активної громадянської позиції.  Активна громадянська позиція формується під час залучення учнівської спільноти у систему оточуючого соціального середовища. У процесі соціалізації в молодої особистості формується відчуття суспільної приналежності та розвивається здатність успішно виконувати свою соціальну роль.  

Оскільки процес формування активної громадянської позиції в значній мірі залежить від процесу соціалізації особистості, постає необхідність більш активного використання всієї соціально-культурної, освітньої бази, створеної суспільством, як цілісної системи освіти та виховання. Саме тому, вирішення проблеми соціалізації школярів необхідно будувати на основі взаємозв’язку із реальним життям громади певного мікрорайону, міста, села, реґіону з рівною часткою відповідальності всіх учасників процесу, залишаючи школі координацію і контроль за виконанням поставленої мети.

Залучення учнів у громадське життя, сприяє розширенню їхнього світогляду, дозволяє набути практичних навичок взаємодії у соціальному середовищі. Тут вони отримують свій перший досвід прийняття самостійних рішень щодо суспільно важливих питань. За таких умов, стає можливим їх самовизначення як рівноправних членів місцевої громади.

 Відтак, формування активної громадянської позиції учнів у процесі їх взаємодії з соціальним середовищем передбачає створення певних соціально-педагогічних умов. Неодмінною умовою становлення активної громадянської позиції учнів, як свідчать результати педагогічної практики, є врахування педагогами вікових та індивідуальних особливостей учнів. Адже будь-який вплив на особистість, як стверджує Г. Сорока, здійснюється через її індивідуальні особливості, темперамент, своєрідність характеру, здібності, інтереси, нахили, що дозволяє вибирати найбільш ефективні шляхи взаємодії особистості з навколишнім світом [3, с. 8]. Таким чином, знання вчителем фізіологічних, психологічних та індивідуальних особливостей кожного учня, сприяє визначенню конкретних виховних завдань, вдалій  побудові організації різноманітної діяльності, де б учень міг виявити свої можливості, здібності, творчий потенціал, набути почуття власної гідності та значущості, самовизначитись та самореалізуватись.

Ось чому, наступною умовою формування громадянської позиції школярів є педагогічна компетентність, тобто спеціально психолого-педагогічна підготовленість вчителя, знання та вміння, які необхідні для ефективної реалізації певного виховного процесу. Адже, як свідчать результати педагогічних досліджень, важлива роль у виховному процесі належить вчителю, який спрямовує свої дії на активне осмислення учнями етичних знань у відповідних поведінкових ситуаціях, на усвідомлення ними своєї соціальної сутності, на практичне закріплення духовно-моральних надбань у повсякденному житті, на вміння жити у співтовариствіз іншими, залишаючись одночасно повноцінними, вільними, відповідальними особистостями. Певна психолого-педагогічна та фахова підготовка вчителя, на думку Н. Лавриченко, передбачає його здатність поставати в ролі представника інтересів і культури суспільства і водночас захисника та провідника життєвих інтересів вихованців [2, с. 260]. Окрім того, перед вчителем постає завдання не тільки знайти ефективні форми організації виховного процесу, а й залучити до нього батьків та громадськість на правах учасників спільної діяльності. Таким чином, важливою умовою соціалізації учнівської молоді є партнерська взаємодія дітей, батьків, вчителів та громадськості. 

У процесі формування активної громадянської позиції учнівської молоді необхідні умови створює позакласна виховна робота, метою якої є, як стверджує П. Кендзьор, закріплення в учнів первинних навичок участі в суспільному житті, моделювання ситуацій соціальної поведінки [1, с.8] Перевага надається інноваційним формам і інтерактивним методам роботи: рольові ігри, написання ділових листів та звернень, статей до місцевих газет, організація інтерв’ю, спеціальних випусків шкільної преси і радіо, благодійних акцій, прес-конференцій, робота шкільних гуртків, клубів, музеїв,  волонтерськихзагонів тощо.

 Невикористаним потенціалом підвищення ефективності громадянської соціалізації учнів у загальноосвітньому навчальному закладі є позакласна діяльність. Саме через неї школа має можливість створити всі умови для цілеспрямованого розвитку підлітків як удосконалення здатності цих громадян до горизонтальної та вертикальної соціальної мобільності, щоб сприяти гармонізації інтересів представників різноманітних соціальних груп, що, відповідно, забезпечить стабільність суспільного життя. Але лише вдосконалена позакласна діяльність, спрямована на розвиток ціннісних орієнтацій, громадянських якостей, суспільно схвалювану поведінку юнаків, здатна вирішити проблему підвищення ефективності громадянської соціалізації дітей. Тому позакласна діяльність може і повинна бути однією з найважливіших форм взаємозв’язку між суспільством та особистістю. Саме позакласна діяльність має всі можливості для виведення учня поза межі школи, причому не лише в найближчий соціум — місцеву громаду, а й у різноманітніше суспільство на рівні міста, регіону, держави, і, нарешті, міжнародний рівень взаємодії.[4].  

Старшокласники прагнуть відігравати активну роль у суспільних справах, висловлювати власну думку, приймати рішення. Найефективніше залучення школярів до громадського життя відбувається через учнівське самоврядування. Завдяки дієвому учнівському самоврядуванню старшокласники набувають більшої самостійності в організації колективної діяльності через їх залученість до загального керування школою, здійснення планування діяльності; наділення реальними правами й обов’язками; відбудеться насичення позакласної діяльності школярів спільними творчими справами; забезпечення інтеграції зусиль учнів, педагогів, батьків, громадськості; перетворення старшокласників в активних суб’єктів громадянської діяльності. Регулярна участь у прийнятті рішень, вільне висловлювання власної думки на всіх рівнях шкільного життя сприятимуть усвідомленню важливості участі і самовираженню для власного добробуту, а також для добробуту школи й суспільства.

Особливо значущими є проблема формування в школярів нових життєвих стратегій, незалежного, поінформованого мислення, готовності до відповідальної дії, зорієнтованості на майбутнє, толерантності, інформаційної незалежності та інших рис, потрібних громадянам сучасних європейських суспільств. Від освіти вимагається формування громадянина, який буде адекватно оцінювати своє місце у локальній, національній, міжнародній громадах.

Аналізуючи європейські громадянські практики, які ефективно використовуються протягом кількох років  в українському суспільстві, можна виділити діяльність євроклубів, програми обмінів, волонтерство, участь у спільних проектах. У багатьох українських школах започаткована ініціатива творення та діяльності Європейського клубу. Утворення клубу за ініціативою учнівської молоді, позакласна діяльність, яка виникає з власної волі учнів, надає можливості для активної і корисної участі.  Діяльність клубу – добра школа планування та організації дозвілля, яка вчить самостійності і відповідальності. У ньому  реалізуються різноманітні проекти, які вимагають ефективного та дієвого менеджерського підходу, планової і цільової діяльності та рефлексії над тим, що робиться. Клуб – це команда, у якій навчаються співпрацювати і спільно приймати групові рішення, ефективно спілкуватися з іншими. Діти, які беруть участь в Євроклубі, проходять соціальну практику – клуб готує до майбутнього навчання, праці, життя у спільній Європі. У клубі немає  традиційних уроків, ніхто не примушує бути членом клубу, і можна впливати на те, що там відбувається. Діяльність клубу також формує відвертість і толерантність, які надзвичайно важливі у демократичному громадянському суспільстві. 

Становлення власної громадянської позиції неможливе без замислення над тим, як можна бути корисним власній країні, своїм співвітчизникам. Одним з процесів, що сприяє становленню громадянської позиції молоді, зокрема підлітків, є волонтерство. Волонтерство у країнах Європи – якісно організована система, невід’ємна складова шкільного життя. Вона сприяє становленню людини як активного члена своєї громади, а для школи – це добра можливість громадянської соціалізації учнів. У країнах-членах ЄС найбільш поширеною практикою є волонтерство у галузі допомоги дітям із сімей емігрантів, у включенні в нову культуру, вивчення мови, допомога в адаптації до шкільної системи. В Україні, а саме в школах, сьогодні більш поширеним є волонтерство як допомога дітям-сиротам, людям похилого віку, акції екологічного спрямування. Основними принципами волонтерства є добровільність та соціальна значущість. Допомагаючи іншим, підліток відчуває себе громадянином, який зробив реальний внесок у розвиток своєї громади. Для нього стає зрозумілим, що глобальні зміни починаються з малого вчинку, який виражається  не тільки конкретною дією, а й є позитивним прикладом, який можуть наслідувати інші.

Новокаховська спеціалізована загальноосвітня школа №8 I-III ступенів з поглибленим вивченням англійськоної мови протягом останніх років активно працює в напрямкупідвищення ефективності громадянської соціалізації дітей та формування активної громадянської позиції учнівської молоді в сучасному просторі. Учні школи відомі в місті Нова Каховка своєю волонтерскою діяльністю та співпрацею з органами місцевого самоврядування. Школа є опорною у співдружності з євроклубами країни та співпрацею з європейською громадською спільнотою.

Протягом п’яти  років активно діє шкільний євроклуб «Sirius». Основна мета діяльності клубу сприяти процесам європейської інтеграції України через залучення учнів школи до участі в молодіжному європейському русі, створювати умови для більшої соціалізації та самореалізації учнів, поширення їх світогляду та залучення до контексту європейської культури. Євроклубівці ініціювали проведення у місті Нова Каховка акції «Чистий парк», «Допоможи рідному місту» присвячену святкуванню Дня Нової Каховки де відновили міський парк та відреставрували три містка через струмки. Організували європейський дискусійний клуб, де розглядались теми: «Молодь України та Євросоюз: ЗА і ПРОТИ», «Права дитини в Україні: ЗА-ПРОТИ?», «Молодіжна мода. Форма в учбових закладах: ЗА-ПРОТИ?». Взяли участь у проекту «Підтримка мережі Євроклубів України у 2010 році, спілкування заради розвитку», який реалізувався за підтримки Всеукраїнської громадської організації "Українська асоціація європейських студій" та Представництвом Європейського Союзу в Україні. По закінченню проекту євроклуб «Sirius» було нагороджено Грамотою за активну участь та вагомий внесок у розвиток євроклубівського руху в Україні.

Участь у обласному молодіжному проекті «Час приймати рішення» з метою впровадження учнівського проекту «Сделай мир прекрасней, начни со своего двора», в межах проекту євроклубівці відремонтували  та відновили дитячий майданчик. Діти своєю енергією та вірою в добро змогли  активізувати місцевих жителів (молодих батьків, бабусь та дідусів), депутатів та навіть переконали мера міста в необхідності відновлення саме цього дитячого майданчика.  На святкуванні Дня міста в номінації «За активну життєву позицію» євроклубівці отримали від мера фотоапарат. Євроклубівці поставили собі за мету і подалі відновляти дитячі і спортивні майданчики міста.

Протягом проекту ініціативу молоді підтримувала місцева преса. Кожного року у травні шкільний євроклубівці  разом з відділом молоді організовують святкування Дня Європи у  місті Нова Каховка, неодноразово євроклуб «Sirius» брав участь разом з іншими євроклубами області у святкуванні всеукраїнського Дня Європи. Діти знайомились з представниками країн Європи, зав’язували знайомствата та обмінувались досвідом громадської діяльності.

Нагородою за активну громадську діяльність євроклубу «Sirius» стане  участь у програмі «Зміцнення третього сектору у південній Україні» реалізованої Товариством «Східноєвропейський демократичний центр» (м. Варшава, Польща),та Молодіжною організацією «Нова генерація» (м. Херсон), в рамках якої пройшли навчання на семінарах-тренінгах в різних містах України та стажування в Польщі, де ознайомились з діяльністю громадських організацій та органів самоврядування Люблінського воєводства. Саме для нас була організована зустріч з євроклубом однієї з гімназій, а також ми ознайомились з системою освіти Польщі  та роллю їх шкіл у  розвитку  громади.

Школа співпрацює: з представництвом європейського союзу в Україні, всеукраїнською радіостанцією «Наше радіо», всеукраїнським фондом «Крок за кроком», Товариством «Східноєвропейський демократичний центр» (м Варшава, Польща); обласними громадськими організаціями: «МО Нова генерація», Молодіжним центром регіонального розвитку (МЦРР), „Чоловіки проти насильства”, „Успішна жінка”,   Херсонським ОЦСССДМ; органами місцевого самоврядування; Новокаховською молодіжною організацією „Перспектива ", євроклубами області та України,  центром соціальних служб, центром сім’ї та молоді. Школа активно співпрацює з засобами масової інформації: міські газети та радіо неодноразово відзначали громадсько-активну діяльність спеціалізованої школи №8.

Узагальнюючи,  можна зробити висновок про суспільне значення громадянського виховання учнівської молоді, що здійснюється в навчальних закладах засобами ефективних організаційно-педагогічних форм,  спрямованих на розбудову соціального партнерства у місцевій громаді. Це сприяє розвитку мотивації та усвідомлення членами місцевої громади важливості залучення до суспільних справ;  її консолідації; створенню умов для участі учнівської молоді в суспільно корисній громадянської діяльності;  зміцненню соціального партнерства;  розвитку лідерських якостей та громадянської компетентності учнівської молоді; забезпеченню міжвікової активності, яка дає користь усій громаді.

Громадянське виховання забезпечує цілеспрямований процес підготовки молодого покоління до життя у системі суспільних відносин, соціальної взаємодії та активної відповідальної участі в суспільно-корисній діяльності. Його головною метою є формування громадянської компетентності учнівської молоді, що забезпечує її активну громадянську позицію, здатність відповідально реалізовувати свої права та обов'язки в конкретній ситуації, налагоджувати соціальне партнерство у процесі розв'язання суспільних проблем. Зміст виховної діїїльності у загально-освітньому навчальному закладі визначається, з одного боку, суспільними потребами, вимогами соціальних і державних інститутів, а з іншого — інтересами особистості, її ставленням до суспільних проблем і готовністю брати участь у їх розв'язанні [5].

ЛІТЕРАТУРА

1.     Вербицька П. «Формування громадянської компетентності учнівської молоді засобами позакласної діяльності» / П. Вербицька // Педагогічний пошук. — 2006. — №1. — С. 13–15

2.     Кендзьор П. І. Інноваційні форми організації громадянського виховання старшокласників у позакласній роботі : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : спец. 13.00.07  / П. І. Кендзьор. – К., 2004. – 20 с.

3.     Концепція громадянського виховання // Шлях освіти. — 2000. — № 3. — С. 7–13.

4.     Лавриченко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси / Н. М. Лавриченко. – Київ: ВіРА ІНСАЙТ, 2000. – 444 с.

5.     Сучасні виховні ситеми та технології: навчально-методичний посібник для керівників шкіл, вчителів, класних керівників, вихователів, слухачів ІПО / Г. І. Сорока. – Харків : Веста: Видавництво “Ранок”, 2002. – 128 с.

Соціалізація шкільного простору засобами медіаосвіти

Психолог ІІ категорії ЗОШ № 3

 Грудійова О.О.

XXI століття – ера  інформатизації суспільства. На сьогодні  здобуття та обробка інформації , обмін  нею та її захист, набуття  навичок  користування джерелами  інформації  є пріоритетними напрямками розвитку суспільства. Складно знайти  якусь сферу діяльності,  де б не застосовувалися інформаційні технології. Їхній стрімкий розвиток  живить бажання людини знати більше, опановувати більшу кількість інформації, розширювати коло спілкування.

 Проблема медіаосвіти для української спільноти перейшла зі сфери побажань у практичну площину через багато об’єктивних, тобто незалежних від неї, чинників. Передусім ідеться про глобалізаційні процеси входження України у світове інформаційне суспільство з усіма його перевагами, вадами та небезпеками для людини. Сучасна цивілізаційна ситуація складається таким чином, що науково-технічний прогрес у цілому, і у сфері мас-медіа також, значно випереджає розвиток духовності суспільства, моральних норм особи. Розвиток засобів масової комунікації поряд з помітними благами приніс і численні проблеми: психічні розлади, медіазалежність тощо. Отже проблема впливу медіа на  становлення особистості є однією з найактуальніших  проблем сьогодення.

Глобалізаційні процеси, в які ввійшла Україна, вимагають від її громадян медіакультури такого рівня, який не може бути забезпечений лише досвідом перебування людини в медіасередовищі. Вищого рівня медіакультури можна досягти впровадженням медіаосвіти, в першу чергу в середній ланці освіти.          

Важливою та актуальною  є взаємодія загальної середньої освіти із медіа-освітою як особливим видом освіти. Необхідно враховувати її роль у формуванні інформаційної компетентності учнів. Саме медіаосвіта впливає на формування життєво важливих компетенцій:

- уміння отримати інформацію з різних джерел, аналізувати її;

- формувати критичне мислення;

- використовувати інформацію для розвитку вміння та навичок вчитися, самоконтролю та самооцінки.

У час розвитку суспільства успішне вирішення соціальних завдань значною мірою залежить від соціальної активності особистості. Адже суспільство не може існувати, немаючи різнобічної, точної інформації про

дійсність, у тому числі про сферу соціальних відносин. Засоби масової інформації відіграють велику роль у формуванні такої активності.

Мас-медіа мають також чималі можливості впливу на спосіб життя особистості як суто інформаційно, так і за допомогою практичних зразків такого стилю життя. Вони сприяють засвоєнню людьми різного віку та різних груп широкого спектра соціальних норм та формуванню в них ціннісних орієнтацій у сфері економіки, політики, права, здоров’я тощо; створюють інформаційний світ, у якому людина протягом життя виробляє власний світогляд щодо способу, стилю, типів поведінки; відображають умови життя людей, системи їхніх спільних зв’язків та залежностей у макро- і мікромасштабі; фіксують і розвивають інтереси як особистості, так і суспільства.                

Медіаграмотність допомагає людині активно використовувати можливості інформаційного поля телебачення, радіо, відео, кінематографа, преси, Інтернету, допомагає краще зрозуміти мову екранних мистецтв.

Медіаосвіта, яка послуговується різними комунікативними мережами, спроможна задовольнити інтелектуальні потреби особистості у повній мірі. За допомогою медіаосвіти, інтерес до якої в останні роки значно зріс, особистість здобуває інформаційну свободу – право одержувати інформацію, необхідну для життя, розвитку й професійної діяльності, висловлювати свої погляди з приводу тих або інших явищ і подій, передавати інформацію (і, що більш важливо, знання) іншим людям.

Дитина, підліток у щоденних контактах із соціумом отримують три комплекси інформації: освітньої (від учителів, з підручників та Інтернету), медійної (від різних засобів масової комунікації) та повсякденної (у міжособистісному спілкуванні).  Для  гармонійного розвитку дитини ці три потоки інформації мають не просто узгоджуватися кількісно та в часі з визначенням пріоритетів, а становити єдиний потік із взаємозумовленими складовими. Вивчення медіакультури як нормативного шкільного предмета, підтримане медіавихованням у сімейному колі, здатне спрямовувати щоденні потоки теле- та Інтернет-інформації в освітній простір, адже в такому разі вони будуть об’єктами аналітичного розгляду на уроках, а не лише предметом виховних розмов учителя з учнем.

Взаємопов’язаними мають бути функції, соціальні ролі трьох соціальних інститутів: освіти, масової інформації та сім’ї (яка в першу чергу повинна спрямовувати й позасімейні контакти дитини в соціалізаційний простір).

Які ж завдання повинна вирішувати медіаосвіта? Передусім, на думку вчителів, вона має розвивати здібності до сприймання й розуміння медіа-текстів, здатність до аналізу змісту культурної, політичної та іншої інформації, готуючи таким чином молодь до активного життя в суспільстві. Тісно із цим пов’язане й завдання розвитку критичного мислення, комунікативних здібностей дітей.

У цьому контексті особистісна орієнтація освіти потребує змін у технологіях навчання на всіх ступенях школи. Має зростати питома вага тих технологій, які сприяють формуванню практичних навичок, пошуку й аналізу інформації, самонавчанню, самоорганізації, становленню ціннісних орієнтацій. Підготовка учнів до самоосвіти — надзвичайно актуальна проблема. Нагальною проблемою сучасної школи є створення умов, за яких кожен учень мав би змогу навчатися самостійно здобувати необхідну інформацію, використовуючи її для власного розвитку, самореалізації, для розв’язання існуючих проблем.

На думку вчителів, саме школа повинна стати  осередком  формування медіаосвіти підростаючого покоління. Медіаосвіта відкриває великі можливості для розвитку дитини, її інтелектуального і творчого потенціалу, здібностей, самостійного мислення. Саме в рамках медіаосвіти можливий розвиток умінь орієнтуватися в сучасних інформаційних потоках, підвищення рівня медіаграмотності школярів, зміна їхньої позиції при сприйнятті різних медіатекстів – з пасивного поглинання до критичного аналізу одержуваної інформації.

Кінцевою метою медіаосвіти є розвиток медіаграмотності учнів, що сприяє спілкуванню з медіа під критичним кутом зору, розумінню значимості медіа в житті кожної людини.

Медіаграмотність у першу чергу необхідна школярам, що пов'язано з особливостями сучасної соціокультурної ситуації, зокрема із широкими контактами учнів з медіа.

Саме система освіти має давати учням необхідні знання про інформаційне середовище, формувати медіакультуру і новий інформаційний світогляд, заснований на розумінні визначальної ролі інформації в житті людини, навчити нове покоління «читати» аудіовізуальний текст як друкований, познайомити з закономірностями й особливостями різних засобів масової інформації, тобто допомогти учням стати медіаграмотними і медіакомпетентними.

Становлення  особистості учня відбувається в процесі розвитку його пізнавальної активності. Використання  вчителями навчального закладу  мультимедійних технологій в процесі викладання основ наук  дає змогу  підвищити активність  і привернути учнів до навчання, підвищує мотивацію  та зміцнює їх інтерес до навчальних предметів.

За допомогою комп’ютерних технологій  вчителі використовують на уроці  наочність вищого рівня – відеоматеріали, анімаційні фрагменти, інтерактивні моделі,  які дають змогу продемонструвати   ті явища, які в реальному світі  побачити неможливо. Інформаційні технології допомагають педагогам індивідуалізувати та диференціювати навчання. Цього  вони досягають  не тільки завдяки рівневим завданням, а й  за допомогою  самоосвіти учнів. Використання мультимедійних засобів у навчанні,  робить уроки динамічними, яскравими, набагато результативнішими, різноманітними за жанрами. Це медіа-уроки, самодиктанти, тестові завдання, медіапроекти, творчі презентації, віртуальні екскурсії, медіаекспресії, літературні портрети, динамічні та статичні таблиці тощо.

Мультимедійний урок – один із засобів  особистісного навчання, що сприяє становленню особистості. Такі уроки розвивають у дітей креативне мислення, навчають по-іншому  сприймати матеріал, що вивчається, повніше й точніше висловлювати свої думки, проявляти свої індивідуальні можливості, долати певні труднощі в навчальній діяльності, самостійно будувати творчий процес, а це і є сходинки до формування життєвих компетентностей особистості.

Формуючи знання інформаційного суспільства, сучасних комунікаційних процесів, аналітичні здібності споживача інформації, медіаосвіта стає активним інструментом виховання громадянських якостей молодого покоління українців, становлення  життєздатної, самодостатньої особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1.     Баришполець О.Т. Соціальне призначення медіаосвіти [Електронний

2.     Стерденко С.М.Школа як осередок формування медіаосвіти [Електронний ресурс]. – Режим доступу :www.newlearning.org.ua/sites/...              / sterdenko.doc‎

3.     Трусова Т.І.,Майорова І.П. Упровадження інформаційно-комунікаційних технологій у навчально-виховний процес // Завучу усе для роботи. – 2012.–      № 5-6. – С. 28-14.

4.     Чорна Л. Сучасне телебачення та його вплив на внутрішній світ поведінку людини // Психолог. – 2003. – № 46. – С. 18 – 22.

5.     Шевченко А.Л. Використання ІКТ  в сучасній школі// Педагогічна майстерня. -2012. – №3. – С. 2-7.

6.     Шевченко А.С.‎ Вплив мас-медіа на формування соціальної активності особистості [Електронний ресурс]. – Режим доступу: archive.nbuv.gov.ua              / portal/.../ SC310_11.pdf‎

7.     ресурс]. – Режим доступу : archive.nbuv.gov.ua/portal/.../Barishpoletz.htm‎

Вплив вікових криз на формування особистості в соціумі

Психолог ІІ категорії  я/с № 18

Т.М.Михайлова

Світ, у якому ми живемо, постійно змінюється, вимагаючи постійних змін і від нас. Людина не може один раз в дитинстві сформуватися так, щоб уже більше ніколи не змінюватися. Життя — це постійне пристосування до безперервних змін: ми весь час переходимо з однієї групи в іншу, пристосовуючись до нових умов (наприклад, з сім´ї у школу, зі школи — на роботу) і змінюється світ у якому ми живемо. Кожне суспільство розвиває один чи кілька базисних особистісних типів, що відповідають культурі цього суспільства. Такі особистісні взірці засвоюються, як правило, з дитинства.

         Ранній вік — період не лише бурхливого розвитку всіх систем організму, але і етап накопичення досвіду, сил та можливостей для початку формування особистості. Вікові кризи — неодмінна складова психологічного розвитку дитини, умова її переходу з однієї вікової сходинки на іншу. Критичним цей вік є тому, що впродовж всього декількох місяців істотно змінюються поведінка дитини і її стосунки з навколишніми людьми. В кожному конкретному випадку вони проходять по-різному — гостріше чи м'якше — і можуть викликати в дитячому організмі різні зміни, не завжди позитивні.

Особливості кризових періодів: 

1. Кордони, які відділяють початок і кінець кризи від суміжного віку нечіткі. Характерне різке загострення кризи, яке проходить звично в середині цього вікового періоду.

2. Значна частина дітей, які переживають критичні періоди розвитку, важко піддаються вихованню. У критичний вік розвитку дитини часто супроводжується більш – менш гострими конфліктами з оточуючими.Внутрішнє життя дитини порою зв’язана з негативними переживаннями, з внутрішніми конфліктами. Однак все це зустрічається далеко не обов’язково у різних дітей критичні періоди проходять по різному.
3. Негативний характер розвитку, котрий виконує скоріш руйнівну, ніж відтворюючу роботу. На перший план виходить процеси відмирання і розпаду того, що склалося на попередній ступені і відрізняло дитину даного віку.
Всього виділяютьнаступні кризи: 

    криза новонародженості (вік немовляти: 2 міс. – 1 рік); 

    кризапершого року (раннє дитинство: 1 рік – 3 роки);

     криза 3 років (дошкоільний вік: 3 роки – 7 років); 

    криза 7 років (шкільний вік: 8 років – 12 років); 

    криза 13 років (пубертатний вік: 14 років – 18 років);

     криза 17 років. 

Раніше іншихбула відкрита і описана криза 7 років. Пізніше була відкрита і описана криза 3 – річного віку. Ще пізніше була вивчена криза 13 років. Останнім була виявлена криза першого року. 

Головний зміст кожної вікової кризи — це формування новоутворень, тобто виникнення нового типу стосунків дитини з дорослими, зміна одного виду діяльності іншим. Наприклад, після народження відбувається пристосування малюка до нового для нього середовища, формування реакцій на це середовище. Новоутворення кризи одного року —, становлення ходьби і мовлення, виникнення перших актів протесту на «небажані» дії дорослих. Для кризи трьох років, згідно з дослідженнями учених і психологів, найважливішим новоутворенням є виникнення нового відчуття «Я» та «Я сам».

Зупинимось більш детальніше на кризі 3 років.

Так як третій рік життя є кризовим, то набувши певного багажу знань і вмінь, дитина починає відчувати потребу в більшій, ніж їй надають, самостійності. У малюка зароджується усвідомлення, що він — окрема істота зі своїми бажаннями, потребами, які не завжди збігаються з тим, що пропонують мама чи тато. Дитина робить спроби порівнювати себе з іншими людьми.

Схема
кризового періоду трирічної дитини наведена в таблиці

У віці від 2 до 3 років дитина у більшості дій залишається безпорадною. Однак по мірі розвитку навичок ходьби і маніпуляцій з предметами вона отримує поступово зростаючу фізичну незалежність. Дитина не тільки вчиться контролювати свої рухи, але й починає краще диференціювати елементи свого оточення. Дитина  стає дослідником заради задоволення своєї цікавості. Відчуваючи свою могутність, він починає більш опосередковано долати перепони і прагнути до того, щоб про все скласти власну думку.

Період від двох з половиною до трьох з половиною років іноді називають «стадією негативізму» чи «першою дорослістю». Дитина відчуває почуття незалежності; його уявлення про власну індивідуальність стає явним; дорослі ніби перечать йому на кожному кроці. 

Е.Келер описує основні симптоми, характерні для поведінки дитини в період кризи трьох років.

1. Негативізм примушує дитину робити вчинки у розріз із власним бажанням. Дитина відмовляється робити те, про що його просили, не тому, що йому не хочеться, а тільки тому, що його попросили про це. Негативізм відрізняється від неслуху (коли дитина не слідкує вказівкам дорослого тому що зайнята іншою діяльністю, більш цікаву для неї в даний момент). Вона противиться змісту просьби:

·        Соціальним відношенням. Негативізм носить соціальний характер, він адресований людині, а неслух – змісту.

·        Відносинам до емоцій. При негативізмі дитина робить вчинки у розріз своєму бажанню.

І.Ю.Калугіна відмічає, що негативізм вибірковий: дитина відмовляється виконувати просьби тільки деяких людей, наприклад, тільки мами чи тата, або тільки одного з вихователів групи. З оточуючими він може бути слухняним. Головний мотив, котрий впливає на дитину – зробити не так, як просять, а навпаки.

2. Впертість – це «така реакція дитини, коли він наполягає на чомусь не тому, що йому це сильно хочеться, а тому, що вона цього хоче». Це реакція не на запропоноване, а на свою власну думку. Частіше за все батьки, ставши на позицію «хто кого», закріплюють виявлення впертості, лишаючи можливості вийти з конфліктної ситуації.

Л.С.Виготський відмічає, що впертість відрізняється від простого непослуху

·        Мотивом (якщо дитина продовжує настоювати і не погоджується з дорослим, коли вона хоче продовжувати робити щось своє, це буде не впертість, а не послух. Якщо він протирічить тільки тому, що не хоче поступатися від свого слова, це буде впертість)

·        Відношенням до себе (дитина поступає у протирічча іншим тільки тому, що це він так сказав і це він не хоче змінювати своє рішення)

3. Норовистість відрізняється від негативізму тим, що вона безлика, направлена не проти людини, а проти самого образу життя, проти тих правил, котрі до цього корегували його поведінку. Це скритий бунт проти того, з чим дитина мало справу раніше. Крім цього, Виготський звертає увагу на те, що при авторитарному вихованні норовистість є одною з головних рис кризи трьох років.

4. Свавілля виявляється у тому, що дитина все хоче робити сама, навіть якщо не вміє. В цьому проявляється тенденція до самостійності.

Подальші симптоми даної кризи мають вторинне значення.

5. Протест – бунт виявляється в тому, що вся поведінка дитини носить протестуючий характер, наче дитина постійно знаходиться у стані війни з оточуючими, у постійному конфлікті з ними. Протест – бунт виливається у часті спори з батьками.

6. Знецінення. В цьому випадку знецінюються старі прив’язки дитини до речей, людей, правилам поведінки. Дитина може почати використовувати бранні слова, котрі до сих пір було не прийнято використовувати в домі.

7. Деспотизм частіше за все проявляється у родині з єдиною дитиною. Вона з усіх сил прагне проявити владу над оточуючими, йому хочеться добитися того положення, котре було у ранньому дитинстві, коли виконувались усі його бажання.

Криза трьох років – це перш за все криза соціальних відносин, відносин особистості дитини і оточуючих людей.

Кризі трьох років властиве руйнування попередніх стосунків дитини з дорослими, яких вона починає сприймати як носіїв зразків дії і стосунків у навколишньому світі. Дитинство зі світу, обмеженого предметами, у цей період перетворюється на світ людей. У дитини з’являється прагнення до самостійної діяльності, самостійного задоволення своїх потреб(«Я сам»).  Ця криза  проходить гостро тільки в тому випадку, якщо дорослі не звертають уваги чи не хочуть звертати увагу у дитини тенденцію до самостійності, коли вони прагнуть зберегти попередній тип взаємовідносин, який задовольняє їх, дорослих, коли вони стримують самостійність і активність дитини.

Якщо ж дорослі адекватно реагують на зміни, які проходять у дитини, якщо вони замінюють авторитарний стиль взаємодії з дитиною, гіперопіку на партнерське спілкування з нею, дають їй самостійність, конфліктів між ними і труднощів у спілкуванні може і не виникнути чи вони матимуть тимчасовий характер. 

Отже, спробуємо розібратися з кожним зі складних для батьків проявів кризи:

1) Що робити з негативізмом? Перш за все – зрозуміти його закономірність: щоб сформувати своє, потрібно відмовитися від "чужого" (навіть якщо воно батьківське). Пам'ятаєте фразу з пісні: "Весь світ насилля ми зруйнуємо вщент, а потім ми свій, ми новий світ побудуємо ..." На жаль, будь-яка незміцніла істота, будь то дитина або нова держава, розмірковує приблизно так, намагаючись розмежувати "своє" і "не своє". Крім того, іноді ви навіть можете використовувати стійкий негативізм дитини в своїх виховних цілях, ідучи від протилежного - наприклад, активно пропонувати їй те, що, як вам здається, їй хочеться, але що для неї шкідливо.

2) Як поводити себе з упертюхом? Головне – не створювати ситуацію двох баранів на містку, як у народній казці. Не можна намагатися переламати дитину, тому що, показує як народна мудрість, у такій ситуації не буде переможців. Щоб сприймати ситуацію без внутрішнього роздратування й безсилої люті від такої "ірраціональної" поведінки малюка, спробуйте побачити в ній дорослішання дитини, становлення її особистості. Думаю, батькам, несхильним до диктатури, буде не так уже важко почати поважати прагнення дитини діяти на власний розсуд, намагатися мати власну думку і "тримати своє слово", хай поки в настільки безглуздих проявах.

Ви полегшите життя собі й дитині, якщо виявите гнучкість. Коли вже стане ясно, що малюк готовий погодитися, але його стримує раніше сказане ним же, спробуйте переінакшити свою пропозицію або придумати компромісний варіант. А може бути, просто залиште дитину в спокої на якийсь час, а потім покличте її приєднатися до вас. Головне, не обмежуйте гордості дитини словами типу: "Я ж казав, що ти прийдеш дивитися мультики!" Постарайтеся просто радісно вітати її, якщо вона все-таки прийняла вашу пропозицію.

3) Як приборкати норовливих? Щоб зрозуміти суть цього явища, спробуйте пригадати свої ранні юнацькі уявлення про те, яким буде ваше доросле життя. Напевно, ви згадаєте, як відрізнялися ваші фантазії від життя вашої реальної родини, від того, як жили ваші батьки. Пам'ятаєте, як вам здавалося, що у вас все в житті буде інакше, краще, ніж у них; як те, що вони радять, виявиться просто непотрібним, тому що ви – інший і жити будете по-іншому. Згадали? А тепер зіставте ті уявлення зі своїм теперішнім життям. Щось із батьківського багажу ви все-таки взяли? У чомусь домоглися дійсно іншої якості або способу життя?

Таке протиставлення себе батькам активно відбувається, звичайно, в підлітковому віці, але ж відділення та відокремлення дитини – процес дуже тривалий, так що можете вважати норовистість в 3 роки його початком. Сподіваюся, тепер вас не лякає вічне невдоволення дитини, адже ви впевнені, що воно – частина важливого процесу її становлення? Тоді ви можете залишити свої спроби захопити і розважити її. Нехай дитина побуде наодинці з собою і займеться тим, чим хоче. Досить скоро їй стане нудно, і вона прийде до вас. Ось тоді ви запропонуєте їй все те, від чого вона відмовлялася раніше. Тільки зробіть це ненав'язливо, без зайвого ентузіазму, щоб не спровокувати відмову дитини знову.

4) Як реагувати на свавілля? Тут необхідно шукати золоту середину, адже необмежена свобода для дитини шкідлива не менше, ніж строгі обмеження.

По-перше, постарайтеся зробити свій будинок максимально безпечним для дитини, щоб у вас було якомога менше ситуацій, коли необхідно обмежувати дитину з метою її безпеки. Причому зробити це треба задовго до 3 років, ще з того часу, коли дитина почала ходити. По-друге, надайте хлопчикові або дівчинці можливість робити самостійно все, що вони в силах зробити.

По-третє, в тому що, що маля ще не може зробити, але чому його можна навчити, допомагайте йому, але не робіть все за нього. Нехай з кожним днем додається справ, з якими воно може впоратися, зростає його впевненість у власних силах.

По-четверте, коли малюк явно хоче зайнятися не своєю справою (наприклад, попрацювати перфоратором), то саме час батькам згадати про такі особливості дитячої психіки, як підвищене переключення уваги і залучення в ігрову діяльність. В описаній ситуації можна запропонувати дитині пограти в інструмент, коли він вимкнений, або купити їй іграшковий аналог. При цьому не забувайте висловити свою впевненість, що мине не так багато часу і дитина обов'язково зможе "по правді" працювати й допомагати батькові в ремонті. А поки це - тренування.

5) Як поводитися під час сварок? Безумовно, тут потрібні обмеження. Коли дитина обзиває матір чи батька, вона повинна розуміти, що робить щось недобре, і що дорослі сердяться. Однак не можна опускатися до рівня трьох років і починати конфліктувати з дитиною. Краще покажіть мімікою й інтонаціями або діями, що вам це неприємно й образливо. Якщо ж малюк просто скандалить, але не ображає батьків, то спробуйте озвучити його почуття: "Ти зараз сердишся на тата?" або "Ти злишся, тому що тобі не дали подивитися телевізор?" і т.п. Таким чином ви даєте дитині відчуття, що її розуміють, і вчите проговорювати свої емоції так, щоб не кривдити оточуючих. І, нарешті, не забувайте, що потрібно періодично давати дитині прийнятні способи виплеснути свою агресію: жартома побитися, покидатися подушками, побити грушу і т.п., виходячи з ситуації і місця.

6) Що робити зі знеціненням? Більше за все в таких ситуаціях батьків зазвичай хвилює не те, що все старе знецінюється, а те, що купуються нові цінності не так швидко. Що ж, зруйнувати завжди легше, ніж створити, і часу на це потрібно менше. Але, якщо розвиток вашого малюка йде нормально, то скоро з'являться нові речі й люди, якими дитина буде дорожити. Так що не хвилюйтеся і дайте синові або дочці трохи побути таким "юним Базаровим". Коли ви відчуєте, що всі бунтарські прояви вже не мають колишньої могутності і що "розвінчана" дійсність вже в тягар самій дитині, то можете спробувати почати пропонувати їй щось нове. Наприклад, самостійно вибрати іграшку в магазині або мультфільм у відеопрокаті, знайомте його з новими людьми і т.д.

7) Як будувати своє життя з маленьким тираном? Деякі батьки, намагаючись уникнути зайвих конфліктів в сім'ї, намагаються в усьому поступатися дитині й підкорятися її бажанням усе своє життя. Але питання в тому, як довго це може тривати, адже з доброї волі люди (у тому числі діти) рідко відмовляються від влади. А терпіння батьків не безмежне. Тому краще відразу розумно обмежувати дитину, даючи багато свободи, щоб розпоряджатися своїм часом і силами, але не часом і бажаннями інших членів сім'ї.

Важливо навчитися відділяти справжні потреби дитини від тих, які, скоріше, є проявами її бажання контролювати інших. У другому випадку слід м'яко, але суворо вміти говорити дитині "ні", підкреслюючи, що дії інших у цьому випадку ніяк їй не шкодять, а значить, батьки (або інші дорослі) мають право зробити так, як їм хочеться.

Найважливішою проблемою на цій стадії стає контроль над агресивними почуттями. Завдання батьків – направляти агресію дитини в таке русло, щоб вона не стала небажаним чином відкладеною, замаскованою чи заміненою. Оскільки пропонувати дитині необмежену свободу не менш шкідливо.

Розенцвейг виділив три можливі способи владнати із виникшими агресивними почуттями:

Екстрапунітивний: ворожість направляється на інших людей або предмети. Коли цей спосіб стає домінуючим, людина може перетворитися у «хронічного критика».

Інтропунітивний, коли пряма відповідальність покладається на самого себе, на себе направлений гнів і каральні санкції у формі самокритики і самозвинувачень. Такі люди можуть бути вічно вибачаючимися, з постійною готовністю взяти провину на себе.

Інпунітивний. Агресивний аспект  даної ситуації подавляється. Коли цей спосіб стає домінуючим, людина може настільки подавляти свої агресивні почуття і дії, що вже не в здатності оцінити їх наслідки для самого себе і для інших.

Кожний із описаних вище способів оволодіння над агресивними почуттями може бути корисним в окремих ситуаціях. Роль батьків складається з того, щоб допомогти дитині зрозуміти, що іноді бувають винні інші, іноді він сам, а іноді його почуття перебільшені. Тоді дитина отримує можливість направляти свою агресію чи гнів у конструктивне русло.

Прикладами такої роботи можуть бути заняття, проведені психологом разом з дітьми і батьками наприклад: «Тренинг взаимодействия родителей с детьми» И.Г.Малкина – Пих «Возрастные кризисы детства»; М.; «Эсмо», 2004; с.260, «Як спілкуватися з дитиною» К.Бабенко; «Психологічна допомога сім’ї» психолог бібліотека, К; «Шкільний світ», 2005, с. 110; «Раннє дитинство: важливість вікового етапу»; «Робота психолога з батьками», психолог бібліотека; К; «Шкільний світ»; 2006, с.7; «Як виховати у малюка самостійність» Інна Кривенко: «Психолог довкілля»№ 3 (32)березень 2013; с 39; «Уроки спілкування для батьків»спілкування з дітьми у конфліктній ситуації, Світлана Сіроштан; «Психолог»; червень 22 – 24 (310 - 312) 2008; с 46. Ці статті та методики допоможуть організувати роботу з батьками.

У роботі з дітьми я використовую психотерапевтичні казки та  програми: Н.Н.Матвеєва «Психокорекція затримки мовного розвитку у дитини 2 – 3 років»; О.Л.Шорохова «Граємо у казку»; Програма діагностики, профілактики та подолання дезадаптації молодших дошкільників до дитячого садочку Л.В.Мокшанцева Журнал «Психолог в дитячому садку»№ 1 2004р. ; Програма діагностики дітей до умов ДНЗ Роньжина А.С. Занятия психолога с детьми 2-4 года в период адаптации к дошкольному учреждению М., Книголюб, 2003

Організовуючи роботу з педагогами я користуюсь такою літературою: Татьянаа Бабушкина «Секретики детства» бібліотека «Шкільного світу»; К.2005; О.С.Нурєєва З.І.Шейнфельд «Таємниці адаптації. Психологічні особливості дітей дошкільного віку» третій рік життя, Харків «Основа»,2007року.

Отже криза трьох років – це рубіж між раннім і дошкільним віком – один з найбільш складних моментів у житті дитини. Це розпад, перегляд старої системи соціальних відносин. Криза трьох років – це криза соціальних стосунків, а будь-яка криза стосунків є кризою виділення свого «Я».

ЛІТЕРАТУРА

1.     Выготский Л.С. Психология. М.: Эсмо, 2000

2.     Д.Б.Эльконин детская психология. М.: Педагогика 1960

3.     М.В.Савчин, Л.П.Василенко, Вікова психологія, Академвидав, Київ, 2005

4.     Мухина В.С. Психология детства и отрочества. М.: ин – т практической психологии,1998

5.     Хорни К. Наши внутренние конфликты. Конструктивная теория невроза/ психоанализ и культура. М.: Юрист, 1995.